— Треве, це Ведмідь, — відповів він, намагаючись говорити приязно. — Можете запросити до телефону прем’єра?
— Ні, друже. Спочатку ви запросіть президента, а тоді я покличу прем’єра. — Вокер спробував спритно скористатися ввічливістю американця.
Для таких телефонних розмов існував суворий протокол, і Ведмідь знав його дуже добре: молодший чекає на старшого. Лідер якої країни був старшим питань не викликало. А це означало, що Ведмідь не гратиметься в ці ігри. Крім того, він виріс у бідному районі Атланти і мав чудовий нюх на спритних пройдисвітів.
— Дякую, сер, але — ні. Я почекаю прем’єр-міністра.
Вокер добре знав, як то програвати, бо після паузи голос у слухавці зазвучав інакше. Однак Ведмідь помітив, що це йому не сподобалося, адже він так і не сказав, з ким Ведмідь наразі говоритиме, а це було ще одним порушенням протоколу і спробою дезорієнтувати його.
— Прем’єр-міністр слухає, — Ведмідь почув високий, різкуватий, трохи гугнявий голос чоловіка, який говорив по-королівськи вишуканою англійською.
— Одну хвилину, сер. Я з’єднаю вас із президентом, — Ведмідь зачекав, поки Діллон візьме слухавку і привітається з прем’єр-міністром, потім перемкнувся у режим моніторингу розмови.
— Люба Лінн, — приязно промовив прем’єр. — Я такий радий вас чути. Як ваші справи?
— Добре, дякую, Вільяме, — Діллон ледь втримувалася, щоб не виглядати розлюченою через зашкалений чоловічий сексизм російського президента; до того ж попереду була ще розмова з французами, а світські бесіди завжди вимагали від неї зусиль. Вона швидко виклала свої думки і повідомила про рішення зупинити російську агресію щодо Латвії шляхом швидкого розгортання військової сили на суші, в морі та повітрі.
— Але щоб зробити це ефективно, Вільяме, Сполученим Штатам потрібна підтримка союзників. Я розмовляла з канцлером Німеччини, і цілком упевнена, що німці погодяться вдатися до реалізації статті 5, але для цього знадобиться час. А його в нас немає. Я не чекаю проблем із Францією, але вкрай потрібно, щоб Велика Британія теж приєдналася до нас, і швидко. Урешті-решт, збройні сили жодної з держав не близькі нам настільки, як ваші... І ми вам довіряємо. Наші країни чимало пережили разом, а наші з вами повітряно-десантні війська тісно співпрацювали на навчаннях, тренуючись виконувати саме такі операції. Я можу розраховувати на вас?
Прем’єр-міністр завагався, а потім його прорвало:
— Бачите, Лінн... Звичайно, я розумію, про що йдеться, та абсолютно згоден: росіяни затіяли дуже нечесну гру. Але щоб відрядити війська до Латвії... Я справді не впевнений у такій необхідності. Мене дуже непокоїть, що цим іще більше розлютимо та спровокуємо росіян. Ми справді мало що можемо зробити. Зрештою, це ж, по суті, їхнє власне задвір’я... Ви згодні?
— Прем’єр-міністре, — Діллон відкинула неформальне «Вільям», її голос став крижаним, — ви хочете сказати, що Велика Британія не готова виступити на захист свободи союзника НАТО, який зіткнувся з кричущою агресією Росії, що постала з мертвих і збирається навіть ціною вторгнення захищати російськомовних, де б вони не жили?!
— Ні. Звісно ні, Лінн, — прем’єр-міністр зніяковів. — Але ви повинні зрозуміти: у мене зв’язані руки. Я нічого не можу зробити у військових питаннях без попереднього обговорення в парламенті. Крім того, нам не слід непокоїтися через Росію і зменшення обсягів нашого звичайного озброєння, оскільки ми захищені програмою ядерного стримування «Трайдент»[23].
— Прем’єр-міністре, — голос президента Діллон був сповнений гніву, — ваша легковажність і безтурботність вражають. Ви таки не розумієте основного принципу стримування: щоб бути ефективним, воно має поширюватися на всі види озброєння — як на ядерне, так і на звичайне. Скажу коротко і ясно, щоб ви зрозуміли раз і назавжди: якщо ми негайно не зупинимо Росію, це означатиме війну в Європі, яка... неминуче перетвориться на ядерну. Це ясно як божий день. Сподіваюся, ваші генерали хоча б це вам пояснили?
Прем’єр-міністр спробував бути твердішим:
— Облиште, Лінн. Я впевнений: поки що все не так погано, ніхто ні на кого не напав, — він говорив майже зухвало. — Тож від імені свого народу я заявляю: за жодних обставин ми не можемо зобов’язати британських військовослужбовців взяти участь у війні в країнах Балтії. Вам відомо, що ми переживаємо перехідний період і наші збройні сили недостатньо споряджені та не готові до відправлення. Мої генерали запевняють, що це — тимчасова обставина, і...
Він замовк, бо президент його перервала:
— Тобто ви хочете сказати, що збираєтесь увійти в історію як перший британський прем’єр-міністр, який виявився неготовим надати допомогу союзникові НАТО, коли той потрапив у біду? Що ж сталося?! А як же тисячолітня історія вашої країни?! Як же ера британської слави?! Я вважаю, що це — капітуляція, і вона стане кінцем так званих особливих стосунків між нами.
Ведмедю здалося, що він навіть почув, як прем’єр нервово ковтнув.
— Я... я зроблю все, що зможу, Лінн.
Телефон клацнув і замовк.
17:35, субота, 20 травня 2017 року Військово-повітряна база в Лієлварде,
Латвія
Йому знадобилося лише дві години і двадцять хвилин, щоб із середньою швидкістю в чотириста тридцять п’ять вузлів долетіти на своєму багатоцільовому винищувачі F-16C з бази в Авіано, розміщеної північніше Венеції, до Латвії. Але майор Військово-повітряних сил США Філіп Бертінетті все ще з нетерпінням чекав, коли ж нарешті зможе приземлитися і простягти ноги. Згідно з інструкціями американських диспетчерів у Лієлварде, які входили до передової групи, відправленої заздалегідь, щоб прийняти винищувачі США, він ішов на посадку разом зі ще одним F-16, яким керував Майк Райан — новий напарник, що летів позаду та зліва від нього.
Коли Бертінетті нахилився праворуч, то побачив під собою на відстані дев’ятисот метрів спадистий вигин Ризької затоки, розпросторені на багато кілометрів незаймано чисті піски її узбережжя, оздоблені торочкою зеленого лісу. Потім він побачив пляжі та стильні дерев’яні будиночки Юрмали — літнього курорту, де за царя полюбляла відпочивати російська аристократія, а в радянські часи — керівництво комуністичної партії.
Бертінетті пообіцяв собі, що коли-небудь, після того як все це скінчиться, обов’язково приїде сюди з дружиною і дітьми. Він розпочав передпосадкову перевірку. І ось нарешті перед ним з’явилася злітно-посадкова смуга аеродрому в Лієлварде. Він випустив шасі, увімкнув повітряне гальмо та знизив швидкість. Траєкторія планерування літака була в межах двох із половиною-трьох градусів. Переконавшись, що маркер лінії польоту на дисплеї лобового скла був над краєм посадкової смуги, Бертінетті зменшив тягу двигунів. Знижуючись, він дуже швидко наблизився до злітно-посадкової смуги і за кілька секунд обережно вирівняв літак, умикаючи режим малого газу та тягнучи ручку керування на себе.
F-16 рухався прямісінько по злітно-посадковій смузі. Як казав колись його інструктор, ти вартий того, чого варта твоя остання посадка, — а саме ця була вдалою. Особливо за таких обставин. Однак для Бертінетті минуле залишалося в минулому, треба було діяти бездоганно саме зараз, бо якщо він зробить хоч щось трохи гірше, ніж бездоганно, то, швидше за все, наступним літаком летітиме додому, але вже в кріслі пасажира, а не в кабіні пілота — єдиному місці в літаку, яке йому подобалося.
Цей тиждень був той іще. Лише сім днів минуло, як він був збитий над Східною Україною, де забезпечував прикриття інструкторам США, що працювали з українською армією; тоді пошуково-рятувальний вертоліт швидко його знайшов. А потім Бертінетті відправили на рідну базу в Авіано для медичного огляду і доповіді про те, що сталося. Медики дійшли висновку, що він цілком здоровий, тож йому вдалося швидко переконати бригадного генерала, який командував 31-м винищувальним авіаполком, що він має повернутися до виконання своїх обов’язків і поділитися з іншими пілотами досвідом ведення бою з найновішими російськими винищувачами. За нормальних обставин його б на деякий час залишили на землі, під наглядом, але часи були точно ненормальні, тож генерал урешті-решт погодився. Бертінетті вдалося кілька днів побути вдома зі своєю терпеливою дружиною Діаною та двома доньками, перш ніж прийшов наказ відрядити до Латвії вісім винищувачів F-16.
23
Програма ядерної зброї «Трайдент» — програма розгортання та використання британських сил ядерного стримування.