«Чорт!» — вигукнув мимоволі. Це була страшна картина. За кілометр від нього на стоянці в клубах диму вишикувалися припарковані зелені пасажирські літаки «Ейр Балтик»[26]. Перед сучасною скляною будівлею пасажирського термінала лежав на боці охоплений вогнем гігантський російський вертоліт Мі-26, здатний підняти в повітря близько дев’яноста осіб. Автоматний вогонь вирував над злітною смугою, на траві хвилями здіймалися залишені парашути. Йшла повномасштабна атака на міжнародний аеропорт.
Однак, попри шалену стрілянину на злітній смузі, було зрозуміло, що перевага не на боці захисників аеропорту. Бо ж із просторих черев інших, цілих Мі-26 й далі висаджувалися десантники, які, щойно торкнувшись землі, починали стріляти в бік будівель. Морланд все ж був уражений цими прекрасно підготовленими і дуже хоробрими військовими, які без страху кидалися назустріч смертельному і влучному вогню. Із такою кількістю висаджених військ бій цього ранку міг мати лише один результат.
Потім з іншого кінця смуги пролунали ще сильніші залпи вогню, і в будівлю термінала врізалися снаряди, повидиравши шматки стін та напевне покалічивши людей всередині. Морланд навів бінокль на машини, які вели вогонь, і коли з дула однієї з гармат вирвався спалах, він побачив те, на що чекав і чого боявся: це були російські гусеничні БМД-4, призначені для транспортування особового складу повітряно-десантних військ. Їх, схоже, скинули з першими парашутами. І не варто сумніватися в тому, що він бачив: це справді була еліта російських десантних військ із найновішим озброєнням. Проблема лише в тому, що він був занадто далеко і не міг зробити світлину тієї якості, яку вимагав підполковник. Але ж потрібен абсолютно беззаперечний доказ того, що це — регулярні російські війська, а не якась «третя сторона» чи «ополченці», як, безумовно, стверджуватиме Росія, граючи в ту саму гру, яку вона так довго, вправно і підступно вела в Україні.
Наступної миті, коли помітив спалахи і почув пізнаваний важкий звук мінометів, перевів бінокль на термінал і побачив, як снаряди рвалися в натовпі росіян, що атакували. Міни падали на тверде покриття злітної смуги, розривалися серед натовпу і косили людей, ніби пластикових солдатиків, якими Морланд бавився в дитинстві, збиваючи пальцем тих, кого вважав убитими.
— Ці латвійці таки знають, що робити з мінометами, — пролунав у вухах Морланда голос сержанта Вайлда, який говорив із ним через персональний радіозв’язок PRR[27]. — Росіянам є над чим замислитися... Черга за кавою з тістечками у них буде значно коротшою, коли вони дістануться до своєї їдальні.
Морланд ледь усміхнувся на сержантів похмурий гумор. Його радісні думки про те, як добре чинять спротив латвійці, були перервані наступної ж миті, коли прямо над їхніми головами почувся сильний шум. Чотири штурмові вертольоти Мі-24 підлетіли і відкрили вогонь по будівлі аеропорту. Із установлених на їхніх крилах ракетних систем, зміївся дим від 80-міліметрових ракет, а 23-міліметрові гармати, закріплені в носових частинах, слали вибух за вибухом на вогневі позиції латвійців.
Ревіння і гуркіт гігантських вертольотів не припинялися: слідом за першим ешелоном, який повернув додому, витративши всі боєприпаси, підлетіли ще чотири Мі-24. Незабаром штурмові вертольоти почали зміняти один одного, як таксі на стоянці, поливаючи вогнем нещасних латвійців із висоти лише шістдесяти метрів.
На те страшно було дивитися, але Морланд знав, що це і є його доказами і що саме зараз треба користуватися моментом. Він підняв свій фотоапарат і швидко фотографував вертоліт за вертольотом над собою, час від часу фіксуючи і те спустошення, яке вони творили навколо. Гелікоптери летіли так низько й повільно і так нахабно, що він навіть зміг сфотографувати їхні номери: вдома хлопцям із розвідки ой як сподобаються ці знімки. Вони, мабуть, навіть зможуть з’ясувати імена пілотів. Це були саме ті докази, яких так вимагав підполковник. То була робота російського десанту наживо. Ніяких сумнівів: жодних «ополченців» чи «третіх сторін».
Однак треба було їхати, поки їх не помітили. Морланд бачив, що для захисників аеропорту гра закінчується: щойно мінометні удари припинилися — почався смертельний шквал вогню з вертольотів. Росіяни скоро увійдуть в будівлю і прикінчать тих, хто вижив, а потім візьмуться за інші цілі. Тож хотів устигнути все зробити і поїхати до того часу.
Він тихо заговорив по радіо, сповіщаючи своїх, що час повертатися до машини. Морланд і Вотсон попрямували назад під прикриттям Вайлда, ховаючись за деревами. Потім Морланд почув гуркіт і стукіт іще двох вертольотів. Але ті не стріляли ні ракетами, ні снарядами. Він застиг, охоплений жахом і майже зачарований, поки вони летіли над ним, та вже здогадувався, що зараз станеться, але не міг відвести очей. Морланд знову підняв фотоапарат, коли вертольоти долетіли до пасажирського термінала. Із задньої частини кожного з них випало по великому циліндру. Це могло означати лише одне: на будівлю впали дві 250-кілограмові бомби об’ємного вибуху.
Зі страшним гуркотом термінал злетів у повітря, і навіть на відстані більше кілометра Морланд, лежачи долілиць на краю лісу, відчув, як гаряча хвиля вдарила йому в обличчя. Отже, росіянам, зрештою, нікого буде прикінчувати. «Цей потужний вибух, мабуть, забрав ще й не одного росіянина», — подумав Морланд.
Тепер будівля мовчала: тиша була всюди — тиша від потрясіння. З’явилися машини, які рухалися в бік будівлі аеропорту разом із піхотою. Битва за летовище скінчилася. Зараз росіяни розосередяться, щоб узяти під контроль територію аеропорту. Він заговорив у свій мікрофон.
— Уже відходимо. Мерщій.
Усі швидко повернулися тією самою стежкою назад, де в укритті в «Ленд Крузері» чекали Крауя і Арчер, та посідали в машину.
Морланду вистачило лише раз подивитися в Маринині очі, щоб зрозуміти, як відчайдушно вона хоче знати, що сталося з аеропортом та його захисниками. Він подумав, що в батальйоні Національної гвардії, який формувався в Ризі і з такою мужністю захищав аеропорт, у неї, мабуть, є якісь друзі. Але він також розумів, що зараз емоції не на часі.
Тому Морланд із неупереджено холодним професіоналізмом справжнього солдата доповів про ситуацію. Після шоку від побаченого не можна було інакше. Бо ж якби Марина зараз почула щось трохи більше, ніж сухий виклад фактів, вона могла би втратити самовладання. Аж раптом він подумав, що й не знає, як би сам упорався з таким.
— Масована російська повітряно-десантна атака на аеропорт, здійснена, за моїми оцінками, силами щонайменше одного батальйону та підтримана вертольотами Мі-24 і бойовими машинами піхоти БМД-4. Захисники стійко чинили опір, але були нейтралізовані. Аеропорт у руках ворога. Я маю фотодокази російської атаки. Тепер наша завдання — якнайшвидше доставити ці світлини до Великої Британії. Треба негайно дістатися «Падстоу».
Крауя глибоко вдихнула і повільно видихнула:
— Мій молодший брат був призваний до того батальйону. Він студент першого курсу Ризького університету, вивчає право.
Морланду забракло слів. Від її спокою та витримки чомусь стало ще гірше. Він із розумінням кивнув і вказав жестом на машину. Нічого більше не вимовивши, вона попрямувала до місця водія, сіла в машину, повернула ключ і, щойно всі двері зачинилися, рушила й помчала по вузькій велосипедній доріжці назад в Ригу.
Невдовзі вони вже мчали околицями міста повз старі дерев’яні будинки і знову опинилися біля Даугави. Поки їхали, то тримали гвинтівки в опущених вікнах, пильно стежачи за тим, щоб їм не трапилися росіяни. Судячи з того, що було в аеропорту, вони зараз могли висадити свої війська де завгодно.
Крауя повернула праворуч і вузькими старими вулицями припортових кварталів виїхала на шосе. Нарешті вони заїхали на 600-метровий вантовий міст, що височів над Даугавою.
— Ваш корабель там, унизу ліворуч, — показала Крауя.
Морланд подивився — на тому боці ріки на причалі стояли три блакитно-сірі протимінні кораблі, частково закриті металевими огорожами мосту. Це все, про що в НАТО спромоглися домовитися, щоб відрядити до Латвії в час біди. І по тому, що він бачив на палубі, було зрозуміло: тепер вони збираються вирушати звідси.
26
«Ейр Балтик» (англ. Air Baltic) — латвійська національна авіакомпанія з основним базовим аеропортом у Ризі; здійснює пасажирські та вантажні перевезення.
27
PRR (від англ. Personal Role Radio) — маленький радіоприймач на дециметрових хвилях, яким користуються військовослужбовці Збройних сил Великої Британії.