— Продовжуйте, — мовив капітан.
— Сер, — Буш глибоко зітхнув, — вам не сподобається те, що зараз скажу, але я мушу це зробити.
Уперше в своєму житті він так різко говорив із командиром. Тому, маючи неабиякі шанси стати капітаном фрегата, Буш зараз знижував їх до перспективи командувати рибальським баркасом.
— Хочу вам заявити, сер, що відправити наш авіаносець на війну з росіянами без літаків — цієї найважливішої частини його оборонної системи — значить, добровільно нарватися на неприємності.
Буш був моряком аж до самої кості, а все ж таки уважно стежив і за програмою розвитку винищувачів-бомбардувальників F-35B «Блискавка II». Тому він знав і про перевитрату коштів, і про проблеми з програмним і технічним забезпеченням, через що і відтермінували введення літаків у експлуатацію.
— Послухайте мене, старпоме, — Нарборо пригладив своє волосся. — Я вже казав сьогодні вранці, що нам дали вказівку стати флагманом для маневрової групи. Наше завдання в балтійському регіоні — це перебувати в береговій зоні і демонструвати рішучість та готовність британського уряду й НАТО протистояти росіянам. І, найголовніше, — зупинити їх, не дозволивши «російському ведмедю» зробити щось іще. Наше командування чудово розуміє, що балтійські країни у Москви під самим боком і тому мало що можна зробити для їхнього захисту. Але ми здатні зупинити росіян і не дати їм рушити далі. Так, у нас немає винищувачів-бомбардувальників, але і наша велика група вертольотів спільно з морськими піхотинцями — це теж не купка туристів. А взагалі, будьмо відвертими, ніхто нам не наказував починати фактичну війну з Росією.
Буш знав, що коли і далі ставатиме дибки, то це вже буде порушенням субординації. Його непокоїло поставлене перед ним завдання — і він висловив це. Тож тепер мав перед собою два шляхи: або залишити все як є і змиритися з тим усім, або звільнитися на знак протесту. Причому другий варіант за умов можливої війни міг бути прирівняний до боягузтва.
Однак він вирішив випробувати ще одну тактику. Дев’ятнадцять фрегатів та есмінців залишилося в Королівському флоті після останніх скорочень, але Буш знав: якщо вони посилять бойову охорону корабля, то шанси на успішне виконання завдання значно зростуть. Принаймні покращиться та жалюгідна ситуація, в якій вони зараз перебували. Їм треба отримати хоча б кілька охоронних кораблів для забезпечення протичовнової і протиповітряної оборони «Королеви Єлизавети». Бо ж одні кораблі були в довгостроковому ремонті, інші — в плановому, якісь — в доках для техобслуговування або взагалі — у віддалених частинах світу, і якби навіть мчали сюди повним ходом, то все одно не встигли б до виходу групи в море. Коли Королівський флот мав достатньо кораблів, він умів чудово справлятися з такими неприємними і несподіваними завданнями. Але сьогодні він був навіть не невеликим, а «виснаженим». Це слово полюбляють вживати політикани, коли намагаються видати погане за хороше. І найважливіше — вони нічим не запаслися на чорний день.
— Сер, ви задоволені складом нашої групи? — запитав Джеймс у Нарборо.
Капітан примружив очі.
— Що ви маєте на увазі, старпоме? — вимагав він пояснень неприємним гугнявим голосом. — У нас буде десантний корабель «Оплот» із королівськими морськими командос на борту. Я сподівався і на другий такий — «Альбіон», але... Ви ж знаєте, як це буває. Після останнього скорочення ми не можемо отримати їх одночасно. Щодо бойової охорони, то штаб флоту пообіцяв два кораблі типу 45: «Сміливий» і «Безстрашний». Це найбільш боєздатні есмінці з тих, що ми спускали на воду, та ще й мають кращу в світі систему протиповітряної оборони. Нашим протичовновим захистом стане субмарина-мисливець «Кмітливий» — він теж найефективніший серед свого типу кораблів. Стосовно кораблів протичовнового супроводу, то ними будуть два судна типу 23: «Кент» і «Ланкастер». Отже, разом із двома кораблями допоміжного флоту, я вважаю, ми будемо досить сильною групою.
Нарборо був задоволений.
Буш усвідомлював, що час його розмови з капітаном добігає кінця, і тому вирішив натиснути. До того ж він умів поступатися очками, щоб вигравати партії.
— Есмінці і «Кмітливий» — це непогано, сер. Однак системи ППО двох кораблів типу 45 мають обмежені можливості та здатні служити, в кращому разі, лише другою лінією протиповітряної оборони авіаносця. А ось винищувачі, які ми так і не отримали, виконують роль першої. І саме її нам так вдало допомогли позбутися! Тепер кілька слів щодо протичовнових фрегатів. Використовувати два кораблі типу 23 занадто ризиковано: вони не дадуть нам створити надійний щит проти підводних човнів, особливо якщо доведеться мати справу із субмаринами класу «Кіло»[28]. А в російського флоту дуже багато такого добра і, до речі, вже нового покоління. Якщо проти нас будуть діяти відразу кілька цих човнів, то виникне реальна проблема. До того ж ми не маємо літаків протичовнового патрулювання, у нас лише один корабель-мисливець. Літаки «Німрод», може, й застаріли, але завжди виконували свої завдання відмінно.
— То що ви намагаєтеся мені сказати, старпоме? — Нарборо ледь не зірвався. Але Буш здогадувався, що капітан поважає його та навіть трохи заздрить такій сміливості. І хоча Джеймс напевне не міг знати, про що зараз думає Нарборо, але він не сумнівався, що обережний, амбітний капітан, якого так вперто тягнуть нагору, прислухається до думки свого досвідченого старшого помічника.
— Ви командуєте найбільшим кораблем британського флоту. Незабаром разом із командос ми матимемо більше двох тисяч чоловік на борту. Ви і наш корабель — гордість Королівських військово-морських сил. Але якщо ми підемо на дно — це буде такою ж трагедією, як і загибель «Відсічі» і «Принца Уельського» у 1941 році від рук японців. Вас навічно запам’ятають як капітана-невдаху. І прізвище Нарборо...
— Годі! — капітан підняв руку та усміхнувся.
Буш знав: йому все зійде з рук, адже дуже самовпевнений Нарборо подумав, що капітан другого рангу Джеймс Буш більше переймається репутацією свого боса, аніж безпекою корабля і його екіпажу. Насправді Буш подумки іронічно зауважив, що домігся зараз підсумкової оцінки «відмінно» для своєї річної атестації. Його версія підтвердилася наступної ж миті.
— Старпоме, думаєте, що я не ціную вашої турботи? Я все помічаю. А тепер розслабтеся. Того, чого ви так боїтеся, не станеться. Російський флот не відновився після холодної війни. Його іржаві монстри-кораблі догнивають у Мурманську й укомплектовані невмілими строковиками. Вони не наважаться вийти проти нас... Ну що ж, я хочу бачити вас і всю оперативну групу о дев’ятнадцятій.
Буш сказав те, що мав сказати. Більше він нічого зробити не міг. Тож встав і віддав честь.
— Так, сер!
Джеймс вийшов із капітанської каюти. «Допомогло як мертвому кадило, — подумав він. — Але хтось мав сказати все це капітанові».
Старший помічник вирішив пройтися кораблем, поговорити з моряками, щоб дізнатися, як ідуть справи, та відчути настрій особового складу. Коли він опинився у величезному просторі посадкової палуби, то побачив, що там вирувало життя. Піддони вивантажували з причепів; бронемашини «Вікінг», «Ленд Ровери» та легке озброєння командос розміщували збоку, щоб звільнити місце для вертольотів, які прибуватимуть. У центрі всього цього Буш побачив старшого мічмана Джорді Рея, який командував, умовляв, а часом навіть примушував до активних дій якогось ледаря, що брав участь у завантаженні. Саме Джорді краще за всіх знав, як ідуть справи на нижній палубі корабля.
«Ось хто найліпше поінформує мене про реальну ситуацію», — подумав Буш, прокладаючи собі шлях до нього через цей керований хаос.
Рей жив у Манчестері та знав Буша дуже давно. Вони обидва починали з молодших матросів сімнадцять років тому. Їхня дружба, яка виникла ще в молодості, тривала і після того, як Буш став офіцером. Рей помітив Джеймса, усміхнувся і жваво козирнув йому попри те, що на березі вони були друзями, але служба — це служба, тож треба було дотримуватися формальностей.
28
«Кіло» (англ. «Kilo») — натовська назва радянських і російських підводних човнів 877 «Палтус», побудованих у період з 1982-го по 2000 рік.