Та ніяк не відреагувала і продовжувала:
— Але якщо говорити конкретніше, ми хотіли проникнути в систему управління ядерною зброєю і взяти її під контроль... Я повернусь до цього за хвилину.
— Отже, що ви можете зробити з системою управління і контролю російського генерального штабу? — Прем’єр-міністр явно зацікавився, проте Вокер точно знав, що це ненадовго.
— Ми використали тактику, якою послуговуються всі хакери у світі: добитися того, що ми, фахівці, називаємо розподіленою атакою на відмову в обслуговуванні — DDoS. Це передбачає отримання контролю над багатьма комп’ютерами через вживлення вірусу, який винайшли оці хлопці. — Алленбі вказала жестом на трьох молодих людей обабіч себе. — Щойно «Распутін», як ми назвали цей вірус, буде введено в один із комп’ютерів бот-мережі (йдеться про певну кількість комп’ютерів, пов’язаних між собою секретним кодом), він почне поширюватися, як лісова пожежа. В міру його поширення комп’ютери мережі починають одночасно наводнювати сервери запитами про інформацію, в результаті чого веб-сайти або ділянки мережі припиняють працювати. Цей масивний наплив запитів спричинює переповнення буфера, перевантажує сервери і виводить їх із ладу.
— Тобто фактично ви використовуєте комп’ютери мережі для блокування мережі, — повільно вимовив Літтл із дещо розгубленим виглядом.
«Звісно, він спантеличений», — подумав Вокер.
— Саме так, пане прем’єр-міністре, — впевнено відповіла Алленбі. — Але що стосується «Распутіна», то вся хитрість у тому, що ми можемо активувати його тоді, коли вважатимемо за потрібне. Більшість вірусів починають діяти, щойно опиняються в системі. А «Распутін» може залишатися в системі й бути бездіяльним, аж поки ми не дамо команду створити хаос.
— Добре.... І як ви збираєтеся проникнути в систему?
— Хороше запитання, пане прем’єр-міністре, — втрутився директор ЦУЗ Беррі. — Свого часу ми намагалися організувати операцію разом із ЦРУ та британською службою розвідки, щоб зламати сервери НЦУО — Національного центру управління оборони Росії, коли його будували. Однак нам це зробити не вдалося: треба віддати їм належне — в Росії дуже добре знають свою справу. Одна з причин нашої невдачі полягала в тому, що їхні сервери створені в Росії, а це максимально збільшує опірність нашим кібер-нападам. До речі, це тема для окремої розмови — про наші сервери, виготовлені за кордоном... але я відволікаюся... Так чи інакше, будь-яка оборона варта того, чого варті її найслабші ланки. І наша Нікола знайшла спосіб проникнути в систему, — він посміхнувся, як фокусник, який виймає кролика з капелюха, а потім знову зробив жест у бік Алленбі, просячи її пояснити.
— Розумієте, будь-який комп’ютер, з’єднаний з інтернетом, вразливий до проникнення ззовні та захоплення. Нам необхідно було знайти спосіб доступу до закритої мережі, такої, як мережа генерального штабу Росії. Отже, ми шукали когось із доступом до цієї закритої мережі, в чий комп’ютер можна було б вмонтувати вірус.
— І?..
— Кілька років тому Постійний об’єднаний штаб запросив до себе групу росіян, які брали участь у створенні НЦУО; це сталося ще до Криму, коли стосунки були нормальними. Звісно, мій попередник скористався цим і провів підготовчу роботу. Наші люди здійснювали моніторинг комп’ютерів кількох російських офіцерів, коли ті поверталися до готелю, і спромоглися отримати їхні ІР-адреси та інші деталі. Тепер один із тих офіцерів став генералом і служить у НЦУО, а ми продовжували стежити за ним як за користувачем і зламали його комп’ютер за допомогою даних, які отримали тоді. Ми зафіксували, що він був підписаний на кілька сумнівних веб-сайтів, а ще ми знали, що в нього була звичка брати роботу додому і переносити дані з особистого лептопа у робочий комп’ютер. Наступним нашим кроком було інфікувати «Распутіним» веб-сайти, з яких він завантажував дані. Отож, коли росіянин наступного разу зайшов на один зі своїх улюблених порносайтів, його комп’ютер був інфікований. Потім він зробив помилку — переніс професійну презентацію, яку підготував удома на своєму лептопі, на робочий комп’ютер в офісі НЦУО. Його робочий комп’ютер є частиною військової мережі, й таким чином ми проникли в систему.
Прем’єр-міністр був вражений.
— Як винахідливо... і дуже, дуже далекоглядно, — зауважив він.
— Така наша робота, пане прем’єр-міністре, — знову заговорив Беррі. — Завдяки Ніколі та всій команді можна зруйнувати мережу НЦУО на першу вимогу. Однак ми гадаємо, що в росіян має бути якась резервна система, і вони зможуть дуже швидко налагодити роботу. Як швидко — цього ми не знаємо. Отже, щоб отримати якнайкращі результати, нам треба буде розпочати атаку «Распутіна» з максимальною точністю. А це передбачає повне узгодження із планом військової операції. Тому сьогодні тут присутні військові.
— Я вражений, — сказав Літтл. — Але ж система управління і контролю над ядерною зброєю залишається неушкодженою, чи не так?
— Так, пане прем’єр-міністре, але ми можемо виправити це.
І Беррі пояснив, що запуск російської системи, судячи з усього, залежить від наказу президента, якого всюди супроводжує підлеглий із валізкою з ядерною кнопочкою.
— Система «Чегет» з’єднана з «Кавказом», комунікаційною системою для найвищих урядовців. «Кавказ», своєю чергою, з’єднаний з «Казбеком», ширшою комунікаційною системою управління і контролю ядерної зброї. Для нас дуже добре те, що втручатися в систему мають можливість посадовці нижчого рівня.
— Продовжуйте, — сказав Літтл. — Наразі я вас розумію.
— Росіяни мають резервну систему, яка називається «Периметр» і є системою гарантованого ядерного удару; вона розрахована на атаку, якщо в разі масованого удару загине вище керівництво Росії. Це щось на кшталт останньої затятої помсти, яка нас усіх пошле в небуття, така собі сучасна версія «Доктора Стрейнджлава»[36].
— Ви жартуєте! — вигукнув прем’єр-міністр. — Життя імітує мистецтво найжахливішим способом...
— Саме так, і я, на жаль, не жартую... Але сьогодні значення має те, що, використавши «Распутіна», ми зможемо проникнути в операційні системи і за допомогою програми, яку називають троянським конем, ввести спеціальний код, який не лише відкриє нам доступ до «Периметра», а й дасть змогу контролювати його. «Периметр» навіть не помітить, що російська система управління і контролю зруйнована, натомість «Распутін» обдурить його і змусить передати контроль над собою нам. І тоді в наших руках опиниться електронне управління ракетами «Іскандер» в Калінінграді. Але, підкреслюю, невідомо, як надовго.
— Але цього часу буде достатньо для того, щоб... створити хаос?...
— Гадаємо, що так.
Прем’єр-міністр відкинувся на спинку стільця:
— Просто геніально, — видихнув він. — Ми вимагатимемо від росіян викуп за їхні власні ракети.
— Саме так, пане прем’єр-міністре, — підтвердив Беррі.
— І саме в цей момент у гру вступить Девід, — додав Кидд. — Хоча це буде операція НАТО, ясна річ, але країною-лідером стане США. «Распутін» — основний чинник успіху, який багато в чому залежатиме від майстерності та винахідливості команди ЦУЗ. А Дейв — сполучна ланка між «Распутіним» і планом НАТО. Однак не слід забувати, що, з огляду на наші обмежені нині військові можливості, Штати вважають нас молодшим партнером, таким, як і інші країни Європи. Нам просто поталанило, що заступник Верховного головнокомандувача НАТО в Європі британець, але ж так буде не завжди.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Літтл, обертаючись до Мак-Кінлі. — Велика Британія завжди була провідною країною в НАТО, вона завжди грала у вищій ваговій категорії.
Вокер зауважив, що Мак-Кінлі на мить замислився, ніби роздумуючи, погодитися йому із прем’єром чи розповісти про реальну ситуацію. Потім морський піхотинець стиснув щелепи, зіщулився, поглянув йому просто в очі й заговорив:
— Я багато разів доповідав міністру оборони, що ті часи минули. Велика Британія може так вважати, але інші країни до неї більше так не ставляться. Зрозуміло, британських військовослужбовців досі високо цінують у світі, але насправді вплив країни в НАТО значно послабився, причому виключно через постійне скорочення військового потенціалу за останнє десятиліття. І я кажу це, незважаючи на тверді обіцянки надати нове обладнання, висловлені у Доповіді з питань оборони за 2015 рік. Наші союзники у НАТО вважають, що ці щедрі обіцянки здійснити щось у майбутньому не підвищують нашу боєздатність сьогодні.
36
«Доктор Стрейнджлав» — чорна комедія, у якій ядерна війна подається в жанрі антимілітаристської сатири.