Загалом, військова служба починає мені подобатися, і я вже став розуміти, яким шибайголовою треба бути, щоб вести свою сотню на смерть. Адже тоді солдати знають, що їх веде справжній вояка, який має право командувати.
Зараз тут знову починається якесь шпигунство, тому я поводжуся досить обережно, щоб мені не створили проблем. Також, якщо це можливо, Ви могли б написати до місцевої комендатури — я вже заповнив знов анкету й надіслав її туди[27]. Знову це перетворюється на якусь катастрофу для добровольців, бо я вже уявляв себе великим полководцем, і я з радістю сам би всьому навчився, замість того, щоб сотні разів проходити різні курси. Тож я сподіваюся, що якнайшвидше прийде наказ, а поки, оскільки вже сутеніє, збираюся в їдальню, бо голодний як вовк.
Привіт Вам
від Вашого Ернста
До щасливої зустрічі знову,
завжди Ваш, не забувайте!
12.VII.15
Любі батьки!
Дякую за бінокль, варення, мапу Берліна та документи, які я отримав. Зараз у нас новий командир роти, який одразу збільшив чергування на 2 години в день. Вчора я був у Берліні. Спочатку я був справді розчарований, я подумав, що Ганновер набагато гарніший. І навіть липи та Бранденбурзькі ворота мені не здалися чимось незабутнім. Новий Акваріум знаходиться не на Унтер-ден-Лінден, а в зоопарку. Там мені справді сподобалося; біля зоопарку я і пообідав. Потім я попрямував до Природничого музею на Інваліденштрассе, який, на жаль, якраз був зачинений, тому я відвідаю його наступної неділі. Зате поруч був відкритий Геологічний музей, де також було дуже цікаво. Потім я випив кави в кафе (…) [нерозбірливо; закінчується на -кау]. Вийшовши звідти, я віддався на волю людському потоку, який рухався через пасажі й привів мене до величезного оглядового майданчика, з якого все здавалося в тисячу разів меншим. Тоді я вперше переконався, що Берлін набагато більший, ніж той самий Ганновер. Після цього я повечеряв у «Патценгофері», на жаль, часу в мене більше не залишалося, і я не зміг піти в Колоніальний музей, як спершу запланував собі. У кожному разі, харчуватися в Берліні дешевше, ніж у Дьоберітці. З усіх великих міст, які я бачив, найкращі — це все одно Гамбург і Марсель.
Цієї п’ятниці, коли я йшов з їдальні сержантів, проходячи їдальню рядових, сталася знакова зустріч. Біля мене пройшов якийсь хлопець у звичайній уніформі. Я обернувся, він теж. Тробітіус! Спочатку і він, і я хотіли зробити вигляд, що не впізнали. Але потім ми привіталися та поговорили, якщо й не дружно, то вже точно не так як вороги. Зрештою Троббі відзначив, що в цьому світі речі змінюються у дуже дивний спосіб. На прощання ми навіть подали один одному руку. Tempora mutantur!
Я хотів би Вас попросити за можливості надіслати ще одну склянку компоту, бо від цієї спеки неймовірно хочеться пити.
Сьогодні під час вечері хтось знайшов у своїй ковбасі хробаків. Тепер буде великий скандал. 1,50 платні й постійно одна і та ж їжа. Якщо нам дозволять, я харчуватимуся деінде.
З іншими людьми я тут майже не спілкуюся і, здається, перетворююся на доволі відлюдькуватого типа. З іншого боку, манери місцевих кадетів так діють мені на нерви, що я відпочиваю від них тільки під час чергувань або під час їжі. Кумедно, що на передовій я відразу знайшов справжніх товаришів, бо там набагато менше діток зі знатних родин. Пріпке або Брінкманн ще не дали про себе знати?[28]
Передавайте всім вітання.
Привіт Вам від
Вашого Ернста
І думкою, і чином
за батьківщину![29]
[приписка іншої людини:
9 серпня 1915]
Любі батьки!
Дякую за поштову картку. Як справи у Р.? Я можу поділитися з Вами радісною новиною, мене призначили сержантом. Тепер у полку мене можуть призначити фенріхом, і для цього треба буде взяти туди цей наказ, але це буде тільки за тиждень. Ну, тепер вже подолані всі перепони; мою шинель надіслано до кравця, від якого вона повернеться вже з личками. Нарешті!
27
Вочевидь, Юнґер боявся, що йому може нашкодити інформація про його втечу до французького Іноземного легіону до війни, утім, ці побоювання згодом виявилися безпідставними й були відкинуті. Вже 27 листопада 1915 року його підвищили до звання лейтенанта і призвали до складу полку.