Інколи довгими зимовими вечорами, коли густо валить сніг, а вітер завиває в хащах, до мене заходить старий поселенець і перший власник цих земель — подейкують, що це він викопав Волденський ставок, і вимурував, і обсадив соснами; він розповідає мені про давні часи й нову вічність; так ми любісінько проводимо вечір у веселому товаристві й приємних розмовах, і то навіть без яблук і сидру, з цим моїм мудрим і зичливим другом, якого я сильно люблю, але який ховається від людей так само, як Ґоф чи Волі[176]; багато хто гадає, що він помер, але ніхто не може показати, де його поховано. Живе в цій околиці й стара пані[177], невидима для більшості людей, — я люблю прогулятися в її запашному садку, позбирати цілюще зілля й послухати її байок; адже вона наділена геніальною уявою незрівнянної родючості, а пам'ять її сягає глибше за первні всіх міфологій, тож вона може розповісти мені оригінали всіх байок і те, на якому факті вони засновані, адже всі ті пригоди сталися за її юності. Ця рум'яна стара життєлюбка тішиться кожній погоді й порі року — і, ймовірно, переживе всіх своїх дітей.
Невинність і щедрість Природи годі описати словами: сонце, вітер, дощ, літо і зима — скільки здоров'я, скільки радощів вони дарують! І так вони співчувають нашій породі, що якби хоч одна людина горювала, відгукнулася б ціла Природа: сонце потьмяніло, вітри співчутливо зітхнули б, хмари заплакали дощем, ліси скинули листя і вбралися в жалобні шати посеред літа. То чого ж мені не спілкуватися з землею? Чи ж я сам не складаюся почасти з листя й овочів?
Чи ж є така пігулка, що зробить нас здоровими, безжурними й задоволеними? Йдеться не про рецепти твого чи мого прадіда, а про універсальні органічні рослинні ліки прабабці Природи, завдяки яким вона зберегла вічну юність і пережила не одного старого Пара[178], живлячи здоров'я його підупалим жирком. Моя панацея така: замість баночок з водами Ахеронту чи Мертвого моря, що ними торгують шарлатани — ми інколи бачимо їхні довгасті плескуваті фургони, схожі на чорні шхуни, — я краще питиму нерозбавлене ранкове повітря. Ранкове повітря! А◦якщо люди не схочуть черпати з цього джерела дня, що ж, доведеться закоркувати його у пляшечки й продавати у крамницях тим, хто згубив свій абонемент до ранкової частини світу. Тільки не забувайте: навіть у найхолоднішій льодівні ранкове повітря не дотриває навіть до полудня, а зірве пробку й помчить на захід слідами Аврори. Я поклоняюся не Гігіеї, доньці того старого лікаря-травника Ескулапа, якого зображають на статуях зі змієм в одній руці й чашею, з якої інколи п'є змій, у другій; я вшановую радше Гебу, чашницю Юпітера, доньку Юнони й дикої зелені, що повертає богам і людям завзяття юності. Розважливіша, здоровіша й сильніша юнка, либонь, зроду не ходила землею, і хай◦би де вона з'являлася, настає весна.
Відвідувачі
Я, мабуть, люблю товариство не менше за інших і радий присмоктатися, мов той упир, до кожної повнокровної людини, що до мене завітає. З природи своєї я не відлюдник і можу пересидіти найзавзятішого завсідника бару, якби мене завели туди справи.
У мене в домі було три стільці: один для самотини, два для друзів, три для товариства. Коли ж відвідувачі несподівано приходили більшою громадою, всім їм доводилося ділити третій стілець, але вони зазвичай заощаджували й стояли. Дивовижно, скільки великих чоловіків і жінок може вміститися в малій хатині. Під моїм дахом бувало по двадцять п'ять чи й тридцять душ — із тілами разом, — але ми розходилися, навіть не зрозумівши, як близько підійшли одне до одного. Чимало наших будівель, громадських і житлових, з їхніми незчисленними покоями, велетенськими залами й льохами для вин та інших запасів, видаються мені завеликими для їхніх мешканців. Вони такі великі й величні, що пожильці в них видаються паразитами. Я дивуюся, коли герольд дме у ріг, сповіщаючи про прибуття гостей у «Тремонт», «Астор» чи «Мідлсекс-Гауз»[179], а натомість на площу виповзає маленька мишка[180] і пірнає в дірку в хіднику.
176
Вільям Ґоф (бл. 1605 — бл. 1679) і Едвард Волі (бл. 1607 — бл. 1675) — пуританські військові, які підписали смертний вирок королю Карлу І у 1642 році. Після Реставрації втекли до Америки й до смерті жили, переховуючись, у Конектикуті й Масачусетсі.
177
Джефрі С. Кремер припускає, що мова йде про матір-природу чи Деметру, давньогрецьку богиню рільництва та родючості.
178
Томас Пар (1483–1635) — англійський довгожитель, який, за переказами, дожив до 152 років. На честь нього назвали «Парові пігулки життя» (універсальні ліки вікторіанської доби).
180
Алюзія на трактат «Про поетичне мистецтво» Горація: «Гори в пологах важких, а родиться… мишка маленька» (пер. А. Содомори).