У ньому можна було добачити певну оригінальність, нехай навіть незначну, і я часом зауважував, що він усе ж мислить самостійно й висловлює власні думки — явище таке рідкісне, що я готовий щодня проходити по десять миль, аби побачити на власні очі, — і при тім сам вигадує чимало суспільних інститутів, які вже існують. Інколи він вагався чи, можливо, не міг висловитися чітко, але за тим завжди вчувалася твереза думка. Однак мислення його було настільки примітивне й закорінене у твариннім життю, що, навіть коли він висловлював цікавіші здогади, ніж пересічний мудрагель, це рідко давало плоди, варті згадки. Він своїм існуванням доводив, що навіть на найнижчих щаблях життя серед смиренних неуків трапляються генії, які не відступаються від своєї думки й не вдають, наче знають усе, бездонні, як той Волденський став, і такі ж замулені й темні.
Чимало мандрівників збочувало зі шляху, щоб побачити мене й хатину мою. Щоб виправдати свій візит, часто просили склянку води. Я казав, що сам п'ю зі ставка, і, вказуючи в той бік, пропонував позичити їм черпак. Я жив у глушині, але це не рятувало мене від щорічного нашестя, що припадає, здається, на перше квітня, коли нікому не сидиться на місці; мені щастило, хоча траплялися серед моїх гостей і вельми дивні типажі. До мене тягнулися недоумки з богадільні, але я докладав усіх зусиль, аби переконати їх напружити розум, хай який він у них був, і звіритися мені; я заводив мову про розум і зазвичай отримував винагороду. І справді, дехто з них виявлявся мудрішим за так званих наглядачів за біднотою з міських виборних урядників — можливо, час поміняти їх місцями. Що ж до умів, то, як я виявив, значної різниці між недо- й повноумками немає. Скажімо, якогось дня до мене прийшов сумирний і простодушний жебрак — я раніше бачив, як він слугує стовпчиком у полі, тобто стоїть чи сидить на бочці й наглядає, аби худоба чи він сам не забрели на манівці, — і висловив бажання жити так, як живу я. З цілковитою щирістю і правдивістю, вищою, чи то пак нижчою за те, що ми звемо смиренням, він сказав, що «слабкий на розум». Так і сказав. Таким його створив Господь — і дбає про нього анітрохи не менше, ніж про будь-яке своє створіння. «Я такий змалечку, — сказав він, — із самого дитинства; не було в мене великого розуму; я був не такий, як інші діти; я на голову слабкий. Така, мабуть, воля Божа». І ось він тут — підтвердження правдивості своїх слів. Для мене він був метафізичною загадкою. Рідко мені щастило на такі добрі зустрічі з побратимами, коли все сказане було цілком простим, щирим і правдивим. І справді, понижуючись, він підносився[185]. Це виявилося мудрою стратегією, хоча спершу я того не зрозумів. Жебрак-недоумок був правдомовний і щирий, а тому наша балачка виявилася навіть кращою за розмови мудреців.
185
Алюзія на Мт. 23:12: «Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться».