«Ви, що керуєте справами державними, який вам пожиток із покарань? Полюбіть чесноти — і люди житимуть чеснотливо. Чесноти людини вищої — мов той вітер; чесноти людини простої — мов трава, і трава згинається, коли над нею віє вітер»[205].
Ставки
Інколи, потерпаючи від надлишку товариства і пліток, та ще й вичерпавши терпіння друзів із містечка, я вирушав іще далі на захід від моєї оселі, туди, куди ходять рідко, «до інакших лісів, пасовиськ до нових»[206], і при заході сонця вечеряв лохиною й чорницями на пагорбі Мальовнича Гавань, та ще й назбирував собі запас на кілька днів. Істинний смак плодів не розкривається ані тому, хто їх купує, ані тому, хто вирощує на продаж. Існує лиш один спосіб спізнати його, але мало хто на це зважується. Якщо хочете знати, як насправді смакує лохина, спитайте пастуха чи куріпку. Це зухвала помилка — вважати, що ти куштував лохину, якщо ти її ніколи не збирав. Лохина ніколи не сягає Бостона: її там не бачили відтоді, як на трьох бостонських пагорбах викорчували кущі. Смак ягоди, справжня амброзія зникає з пушком, який обтирається у возі, що їде на ярмарок, і вона перетворюється на простий корм. Доки у світі панує Вічна Справедливість, жодну невинну ягідку не вільно вивезти з цих пагорбів.
Інколи, закінчивши сапати, я приєднувався до якогось нетерплячого товариша, який, порибаливши зранку на ставку, мовчки й непорушно, як качка чи листок на воді, і перепробувавши різні види філософії, до мого приходу доходив висновку, що належить до прадавньої секти кіновітів[207]. Один старший пан, прекрасний рибалка і в усіх таємницях теслярства вправний, вважав, що моя хатинка збудована для зручності рибалок, і була з того втіха не лише йому, а й мені, бо я любив, коли він сідав у мене на порозі розплутати волосінь. Інколи ми разом плавали човном — він на носі, я на кормі; ми рідко обмінювалися словами, бо на схилі віку він оглух, але інколи мугикав псалом, цілком суголосний з моєю філософією. Отже, наші товариські зустрічі минали в досконалій гармонії, і згадати їх значно приємніше, ніж сходини, проведені в розмовах. А◦коли, як то зазвичай бувало, мені ні з ким було поговорити, я будив відлуння, б'ючи веслом по борту човна, і наповнював ліси колами звуку, що котився все далі. Я розворушував луну, як власник звіринцю — своїх диких звірів, доки всі лісисті долини й пагорби навколо не сповнювалися риком.
Теплими вечорами я часто награвав на флейті, сидячи в човні, і бачив, як навколо шугають окуні, яких музика, здається, причарувала, а місячне сяйво скрадалося ребруватим дном, на яке лягали повалені дерева. Раніше вилазки до ставка були для мене пригодою — я вибирався сюди від часу до часу темними літніми вечорами з товаришем. Ми розводили багаття біля краю води, бо гадали, що так приманимо риб, і ловили бельдюг на хробаків; закінчивши глупої ночі, ми жбурляли підпалені гілки в небо, як феєрверки, а падаючи у воду, ті гасли з гучним сичанням, і ми раптом опинялися в цілковитій темряві. І так, насвистуючи якусь мелодію, ми поверталися до людських осель. А◦тепер я оселився при березі.
207
Кіновія — монастирі, де братія отримує все необхідне для життя від монастиря, а всю свою працю скеровує на його загальну потребу. Англійська назва coenobite — омофон до «не клює».