У Волдені ловлять щук. Одна важила сім фунтів, а інша на великій швидкості потягнула під воду вудку, яку рибалка недбало покинув із восьмифунтовим грузилом; ловлять також окунів і сомів, що часом важать два фунти, головнів, в'язів (Leuciscus pulchellus), зрідка лящів (Pomotis obesus) і вугрів, один із яких заважив аж на чотири фунти — я наводжу вагу риби, бо зазвичай це єдине, чим вона славиться, — а ще, пригадую, водилася тут дрібна рибка десь п'ять дюймів завдовжки, зі сріблястими боками й зеленавою спинкою, трохи схожа на плітку: я згадую її тут переважно для того, щоб пов'язати факти з байками. Попри це, ставок не дуже багатий на рибу. Щука — головний тутешній предмет гордості, та і її небагато. Якось я бачив, як рибалка виклав на лід аж три різні види щук: одна довга й тонка, сталевого кольору, найбільш схожа на тих, яких ловлять у річці; друга яскраво-золотава, із зеленавим поблиском і на диво товста (найпоширеніший тут вид); третя золотава, формою подібна до попередньої, але з дрібними темно-коричневими чи чорними цяточками по боках, перемішаними з розмитими криваво-червоними плямами, як у форелі. Ім'я reticulatus їй не пасує; її слід радше назвати guttatus[211]. Всі ці риби мають жорстке м'ясо й важать більше, ніж можна подумати. Плітка, сомики, окуні, та й узагалі більшість риби, що замешкує ставок, значно чистіші, гарніші й м'ясистіші, ніж улов із річок і більшості інших ставків, бо вода тут краща. Отже, тутешня риба дуже вирізняється на їхньому тлі. Імовірно, іхтіологи знайшли б тут нові види. Ще тут водяться жаби, черепахи й перловиці; ондатри й норки лишають навколо ставка сліди, забрідають і кайманові черепахи. Інколи, зіштовхуючи вранці човен на воду, я тривожив велику кайманову черепаху, що ночувала під ним. Навесні й восени сюди часто навідуються качки й гуси; буває, залітають деревні ластівки (Hirundo bicolor), із заток випурхують рибалочки, а коловодники (Totanus macularius) ціле літо «коловодять» кам'янистими берегами. Інколи я лякав скопу, що сиділа на сосні над водою, але наше повітря не паплюжать чайки, як у Фер-Гевені. Найбільше, від чого ми потерпаємо, — одна гагара на рік. Це всі варті згадки тварини, що навідуються сюди зараз.
Погідної днини з човна при піщаному східному березі, де глибина складає вісім-десять футів, та й у деяких інших частинах озера, на дні можна побачити круглі курганчики десяток футів у діаметрі й фут заввишки, складені з дрібних камінців, менших за куряче яйце, а навколо — голий пісок. Спершу замислюєшся, чи не могли їх скласти індіанці на льоду, так що курганчики пішли на дно, коли крига скресла; але вони надто правильної форми, та й на вигляд не аж такі древні. Схожі гори камінців трапляються і в річках; а що тут не водиться ні чукучанів, ні міног, то не беруся припустити, яка риба на таке здатна. Можливо, це гнізда головнів. Ці структури надають дну приємної загадковості.
Рельєф берегів достатньо розмаїтий, щоб не мати монотонного вигляду. Перед очима постають західний берег, порізаний глибокими затоками, стрімкіший північний і прегарні зубці південного, де миси тягнуться один за одним, натякаючи на незвідані гавані. Ніколи ліс не мав такого мальовничого, сповненого своєрідної краси вигляду, як коли дивитися на нього з середини озерця посеред пагорбів, що здіймаються просто від краю води; адже вода, у якій відбиваються дерева, не лише створює щонайкращий передній план, а й, у випадку тутешнього виткого узбережжя, найприроднішу і найприємнішу його межу. Тут узлісся не уривається різко, як там, де його вирубала сокира чи підпирають засіяні поля. Дерева мають достатньо простору, щоб нависати над водою, і кожне тягне до ставу найсильнішу гілку. Природа створила тут природну облямівку, й око поступово підноситься від низьких кущів на березі до найвищих крон. Навколо вкрай мало слідів людської діяльності. Вода так само омиває береги, як тисячоліття тому.
211
Наукова назва цього виду щук — Esox reticulatus (