Коли я вперше спустився на воду Волденського ставка, його звідусіль обступали густі високі соснові й дубові ліси, а по затоках дикий виноград обплітав дерева над водою й утворював арки, під якими можна було пройти човном. Пагорби на берегах були такі стрімкі, а дерева на них такі високі, що, коли дивитися із західного берега, озеро видавалося амфітеатром для якогось лісового спектаклю. Замолоду я не одну годину влітку провів, випливши на середину плеса й віддавшись на волю вітрів — я лежав навзнак у човні й снив наяву, доки не приходив до тями від того, що човен торкався піску; тоді я підводився подивитися, на який берег привела мене доля; у ті дні неробство було наймилішою й найкориснішою справою. Чимало ранків я провів на такий манір, витрачаючи на ставку найціннішу частину дня; адже я був багатий — як не грошима, то сонячними годинами й літніми днями, і їх витрачав щедро; я не жалкую, що не присвятив більше тих днів майстерням чи вчительському столу. Але відколи я полишив ті береги, бабаки ще більше їх сплюндрували, тож іще багато років ніхто не зможе пройтися поміж лісових колон, за якими де-не-де прозирає вода. Пробачте моїй музі, якщо тут вона і змовкне. Чи ж може співати пташка, коли зрізано її гай?
А◦тепер і колоди на дні, і стара довбанка, й темні ліси навколо — все зникло, а селяни, які навіть не знають, де той ставок, замість ходити до нього скупатися і напитися, збираються протягнути його води — які мали◦би бути не менш священними, ніж Ганг — трубами в село. Щоб мити посуд! Щоб отримати Волденський ставок, просто повернувши ручку чи смикнувши за мотузок! Пекельний залізний кінь, від чийого пронизливого іржання не сховатися ніде в місті, скаламутив своїми копитами Кипуче джерело й вирізав усі ліси на волденських берегах; Троянський кінь із тисячею душ у череві, дар користолюбних греків! Де ж захисник цих земель, Мор із Мор-Голу, що зустрівся б із ним у нашім Глибокім Яру і ввігнав спис помсти між ребра цьому розжирілому дармоїду?
Попри все, з усіх краєвидів, які я знав, можливо, саме Волден найгідніше витримує випробування часом і найкраще береже свою чистоту. Багатьох людей порівнювано з ним, і не всі заслуговують на таку честь. Нехай бабаки сплюндрували спершу один берег, а потім і другий, нехай ірландці забудували береги своїми стайнями, нехай залізниця зазіхає на його кордони, а кригорізи знімають його вершки, сам ставок не змінився: він повний тієї ж води, якої торкнувся колись мій юний погляд; всі зміни — в мені самому. А◦ставок хай◦би скільки ішов брижами, а не доробився до жодної постійної зморшки. Він вічно молодий, і я так само, як у давнину, можу дивитися, як шугає до плеса ластівка, щоб підхопити комаху з поверхні. Сьогодні мене знову вразила думка, така несподівана, ніби я й не споглядав ставок протягом понад двадцяти років майже цілоденно: овва, та це ж Волден, той самий лісовий ставок, що його я знайшов стільки років тому; там, де минулої зими вирубали ліс, уже проростає новий, такий само спраглий життя; плесом ширяють ті ж думки, що й тоді; ставок і далі дарує рідкісну втіху і щастя собі та своєму Творцеві — й може дарувати її мені. Це — плід діянь сміливця, що немає в нім підступу[213]! Це він руками закруглив ці води, поглибив і очистив їх думкою й заповів Конкорду. Я з лиця ставка бачу, що його навідують ті самі віддзеркалення, і мені хочеться спитати: Волдене, це ти?
Вагони не спиняються подивитися на озеро, але мені хочеться думати, що інженери, пожежники, оператори гальм і ті пасажири, що мають сезонний квиток і часто його бачать, стають від того кращими. Вночі інженер — чи бодай єство його — не забуває, що вдень він бодай раз побачив таку погідну чистоту. Навіть одного погляду досить, щоб змити пил Стейт-стриту і сажу двигуна. Дехто пропонує перейменувати ставок у Божу краплю.
Я вже казав, що у Волден не впадає жодного струмка і жоден із нього не витікає, але він опосередковано поєднаний зі Флінтовим ставком, який лежить вище, вервечкою маленьких ставків, що тягнуться між ними, і прямо і явно поєднаний із річкою Конкорд схожою вервечкою ставків — можливо, в якусь іншу геологічну епоху їх усіх сполучав потік. Якби трохи покопати, то, Боже збав, потік, можливо, вдалося б прокласти знову. Якщо ставок набув цієї дивовижної чистоти, живучи відлюдькувато й самітно посеред лісів, то хто ж не пожалкує, коли він змішається з бруднішими водами Флінтового ставка чи якщо його солодкі води розчиняться в океані?
213
Алюзія до Ів. 1:47: «Ісус, угледівши Натанаїла, що до Нього Йде, говорить про нього: „Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!“».