Так співають музи. Щоправда, я виявив, що там оселився ірландець Джон Філд з дружиною та кількома дітлахами: від широколицього хлопця, який помагав батькові з роботою і тепер біг обіч нього з боліт, рятуючись від дощу, до зморщеного, схожого на Сивілу немовляти з довгастою головою, яке сиділо в батька на колінах, як у пишному палаці, й допитливо вдивлялося в незнайомця зі своєї вогкої й голодної оселі, ніби не знало, що воно не останній нащадок шляхетного роду, надія і провідна зірка світу, а злиденний і голодний виплодок Джона Філда. Так ми й сиділи під тим шматом даху, який протікав найменше, доки надворі періщила злива і гримів грім. Я не раз там сидів ще до того, як було збудовано корабель, що перевіз цю родину до Америки. Джон Філд, поза сумнівами, був чоловіком чесним і трудящим, але безпорадним; його жінці не бракувало відваги, якщо вона стільки разів готувала вечерю в тій глибокій печі; ця пані з круглим масним лицем і розірваною пазухою, мабуть, досі сподівалася колись покращити своє становисько, адже ні на мить не покладала мітли, хоча слідів її діяльності не було помітно. Кури, які й собі сховалися від дощу під дахом, чимчикували кімнатою, як члени родини, надто людиноподібні, аби стати, на мою думку, доброю смаженею. Вони зупинялися, дивилися мені у вічі й статечно дзьобали мій черевик. А◦господар тим часом оповідав, як тяжко трудиться «на болотах» у фермера по сусідству, розриває луки лопатою й болотяною мотикою, а платять йому по десять доларів за акр і правом рік використовувати угноєну землю. Його широколиций синок радісно працює при батькові, не усвідомлюючи, на які кепські умови той сторгувався. Я спробував допомогти йому з висоти свого досвіду й пояснити, що і я — його сусід. Я, що приходжу сюди порибалити й маю вигляд безхатька, живу так само, як він: мешкаю в невеликому, але світлому й чистому будиночку, який навряд чи коштує більше, ніж річна рента його руїни; і що й він за місяць-два зміг◦би звести собі справжній палац, якби тільки захотів; що я не вживаю ані чаю, ані кави, ані масла, ані молока, ані свіжого м'яса, а тому не мушу тяжко трудитися, щоб на них заробити; знов-таки, якщо я не працюю тяжко, то і їсти мені тяжко не треба, і харч мій коштує якийсь мізер; а коли він вже почав з чаю, кави, масла, молока та яловичини, то мусить тяжко працювати, аби їх придбати, а тяжко потрудившись, мусить ще й тяжко поїсти, щоб відновити сили. І так без кінця-краю, тобто, власне, саме до кінця це й доведе, адже він невдоволений життям і дарма його марнує; але він усе одно вважав, що подорож до Америки була того варта, адже тут щодня можна споживати чай, і каву, і м'ясо. Але ж єдина правдива Америка — це країна, де громадянам вільно обходитися без тих надлишків, а держава не змушує тебе підтримувати рабство, військові походи чи інші надмірні витрати, прямо чи опосередковано ними зумовлені. Я зумисне говорив з ним, наче він був чи прагнув стати філософом. Я був◦би радий, якби всі луки на землі лишалися необробленими, якби це вивільнило людство. Не треба штудіювати історію, аби зрозуміти, як найкраще культивувати себе. Та, на жаль, до культивування ірландця слід братися з такою собі моральною мотикою. Я пояснював йому, що тому, хто трудиться на болотах, потрібні міцні чоботи й цупкий одяг, які все одно швидко брудняться й зношуються, а я ходжу в легких черевиках і тонкому одязі, що коштують удвічі дешевше, хоча йому може здатися, наче я вбраний як джентльмен (це не так). Що ж до харчу, то за якусь годину-дві я можу наловити стільки риби, що стане на два дні, чи заробити грошей на тиждень. Якби він з родиною жив просто, влітку вони могли б для забави збирати чорницю. Тут Джон зітхнув, а його дружина втупилася в мене, вперши руки в боки. Здається, вони розмірковували, чи вистачить у них статків на таку зміну курсу й чи стане знань арифметики, аби з нього не збитися. Вони пливли за координатами й не зовсім розуміли, як прибитися до порту; отже, припустімо, вони також, у свій власний спосіб, ідуть назустріч життю сміливо й зустрічають його лицем у лице, не покладаючи рук, однак просто не мають навичок, потрібних, аби вбити клинець у його масивні колони й розтрощити їх, а чи скерувати плин долі в потрібному напрямку; вони дають собі з життям раду грубо, ніби з будяками. Обставини не на боці таких-от Джонів Філдів, які, на жаль, живуть і зазнають поразки без арифметики.
217
Цит. за «Бейкеровою фермою» з «Лісоруба й інших віршів» Елері Ченінґа. Переклад Максима Стріхи.