Помиляється той, хто стверджує, наче у янкі мало розваг, бо тут, мовляв, бракує загальних свят, а чоловіки та юнаки грають в ігри не так часто, як в Англії: тут ігри ще не витіснили примітивніших, але самотніх розваг — мисливства, рибальства тощо. Майже всі хлопчаки Нової Англії, мої сучасники, з десяти до чотирнадцяти років полювали з рушницею на птаство; тутешні мисливські й рибальські угіддя не зводилися до заказників, як у англійської шляхти, а були безмежніші, ніж навіть у дикунів. Воно й не дивно, що хлопці не затримувалися погратися на сільському вигоні. Але зміни вже відбуваються, і то не тому, що людей побільшало, а радше тому, що дичини поменшало, адже, можливо, мисливець — найкращий друг тваринам, на яких полює, навіть враховуючи Товариство гуманного поводження з тваринами.
Ба більше, живучи над ставком, я інколи урізноманітнював свій раціон рибою. Я рибалив з потреби, як то робили перші рибалки. Усі цивілізовані пояснення, які я міг знайти, були штучними і стосувалися радше моїх філософських поглядів, аніж почуттів. Тут мова йде виключно про рибальство, адже я давно змінив думку про полювання на птаство і продав рушницю ще до того, як переселився в ліси. Не можу сказати, що я не такий людяний, як інші, але рибальство не зачіпало моїх почуттів. Я не шкодував ані риби, ані хробаків. Така в мене була звичка. Що ж до ловів птахів, то впродовж останніх років, що їх я провів з рушницею, я виправдовував себе тим, начебто штудіюю орнітологію, а тому полюю виключно на нових чи рідкісних пташок. Але мушу визнати: тепер схиляюся до думки, що існують і кращі способи штудіювати орнітологію. Для того слід пильніше вивчати звичаї пташок, і тому я згоден відмовитися від рушниці. Однак, попри гуманістичні заперечення, я сумніваюся, чи винайшло людство цінніші забави, і коли друзі занепокоєно питають, чи варто їм дозволяти своїм синам полювати, я кажу «так», адже пам'ятаю, що саме лови були однією з найцінніших складових моєї освіти, — так, виховайте з них мисливців. Спочатку, по змозі, нехай полюють для розваги, аби з часом стати могутніми мисливцями, і тоді не буде в цій чи будь-якій іншій хащі завеликої для них дичини. Най будуть мисливцями і рибалками людськими. Я поки що погоджуюся з Чосеровою черницею, яка вважала
В історії особистості й цілого людства існує такий період, коли саме мисливці постають «найкращими з людей», як їх називали алгонкіни. Лишається тільки пожаліти юнака, який ніколи не стріляв з рушниці; людяності це йому не додає, а ось його освіта, на жаль, потерпає. Так я відповідаю на запитання юнаків, які схиляються до цього заняття, в надії, що вони його скоро переростуть. Адже жодна людяна особа, вийшовши поза вік бездумної юності, не вбиватиме істоти, що має таке ж право на життя, як і вона. Заєць від болю плаче так само, як дитина. Попереджаю матерів: я у своїх симпатіях не завжди схиляюся до традиційних філантропічних розрізнень.
219
Насправді це каже не Черниця, а Монах. Чосер, Джеффрі. Кентерберійські оповіді. Частина І. Пер. М. Стріхи. — Львів: Астролябія, 2019. — С. 69.