Саме так юнаки знайомляться з лісом і найсамобутнішою частиною своєї сутності. Спочатку вони блукають хащами в іпостасі мисливців і рибалок, доки нарешті не знаходять собі належне заняття — скажімо, поета чи натураліста — й не лишають у минулому рушницю й вудку, якщо, звісно, мають у собі первень вищого життя. Маси людські в цьому зараз і завжди юні. У певних країнах поява мисливого нікого не здивує. З такого вийде добра вівчарка, але не добрий пастир. Я з подивом виявив, що єдине заняття, здатне, наскільки мені відомо, бодай на пів дня затримати на Волденському ставку моїх співгромадян — байдуже, батьків містечка чи його дітей, з одним тільки винятком, — це рибальство (як не рахувати лісорубства, кригорізання й схожих занять). Вони могли споглядати ставок, але не вважали себе щасливцями, щедро винагородженими за витрачений час, якщо їм тільки не вдавалося наловити риби. Декому доводиться відвідати став тисячу разів, перш ніж каламуть рибальства осяде на дно, лишивши воду їхніх намірів чистою. Губернатор і його рада вряди-годи пригадують ставок, бо рибалили на ньому в юності, але зараз вони застарі й занадто статечні, аби рибалити, тож розпрощалися з ним назавжди. Але ж вони також сподіваються врешті потрапити в рай. Якщо законодавці й згадують про ставок, то хіба для того, аби визначити, скільки гачків на ньому можна використовувати; але вони нічогісінько не знають про гачок гачків, за допомогою якого можна піймати сам ставок на наживку законів. Отже, навіть у цивілізованих громадах людський зародок проходить у своєму розвитку стадію мисливства.
Останнім часом я виявив, що не можу рибалити, не впавши у власних очах. Я перевіряв цю тезу знову і знову. Я маю до рибальства хист і, як і багато моїх побратимів, таке собі чуття, яке час від часу пробуджується, але щоразу, як я рибалю, мені здається, що краще б я цього не робив. Навряд я помиляюся. Це — лише блідий здогад, але перші світанкові промені також бліді. Безперечно, чаїться в мені цей інстинкт, що належить нижчим порядкам буття; але з кожним роком у мені лишається дедалі менше від рибалки, хоча ані людяності, ані навіть мудрості не прибуває; зараз я взагалі не рибалка. Однак я усвідомлюю, що, якби жив у хащі, знову мав◦би спокусу серйозно взятися за мисливство й рибальство. До того ж є в такій дієті й будь-якому м'ясі щось посутньо нечисте. Я зауважив, що саме з того бере витоки хатня робота, потреба щоденно мати ошатний і респектабельний вигляд, а дім провітрювати й очищати від поганих запахів — і це забирає купу сил. Я був собі й різником, і посудомийкою, й кухарем, і джентльменом, якому подають страви, а тому можу свідчити з висоти цілком повного досвіду. Я заперечую проти тваринної їжі, бо вона нечиста; а крім того, коли я ловив, чистив, готував і їв рибу, вона мене, по суті, не насичувала. Цей харч видавався дрібним і непотрібним, і втрачав я від того більше, ніж набував. Скибка хліба і кілька картоплин нагодували б мене незгірше, а мороки й бруду від них менше. Як і багато сучасників, я роками майже не вживав тваринної їжі, чаю, кави й такого іншого — не тому, що зауважив погані наслідки, а тому, що вони не узгоджувалися з моєю уявою. Відраза до тваринної їжі — плід не досвіду, а інстинктів. Мені здавалося, що краще жити просто й без витребеньок, і хоча я не досягнув цієї цілі остаточно, все ж зайшов достатньо далеко, аби задовольнити уяву. Я певен, що кожен, хто прагне зберегти свій вищий чи поетичний хист у щонайкращім стані, схильний утримуватися від тваринної їжі зокрема й від надлишку їжі взагалі. Ентомологи зауважили важливий факт — я знайшов його в Кірбі та Спенса[220] — «певні комахи у своєму досконалому стані наділені органами травлення, але їх не застосовують»; учені стверджують, що «це загальний закон, що майже всі комахи в цьому стані їдять значно менше, ніж їхні личинки. Перетворившись на метелика, ненажерлива гусінь», як і «зажерлива личинка, ставши мухою», задовольняється кількома краплями меду чи іншої солодкої рідини. Черевце під крилами метелика нагадує про личинку. Цією частиною метелик спокушає свою комахожерну долю. Людина зажерлива й далі перебуває на стадії гусені; існують цілі народи, що нидіють у такому стані, позбавлені натхнення й уяви, і їхні набубнявілі черева зраджують їхню природу.
220
Вільям Кірбі й Вільям Спенс — автори «Вступу до ентомології, чи Нарисів до природної історії комах» (перше видання: 1815 р.).