Що саме розпалює в людині невситиму жадобу влади? Це сила життєвої енергії людини — чи фундаментальна слабкість і нездатність просто бути й відчувати життя спонтанно і з любов’ю? Які психологічні умови посилюють цю жадобу? І нарешті, на яких соціальних умовах ґрунтуються ці психологічні умови?
Аналіз людських аспектів свободи й авторитаризму вимагає від нас розгляду більш загальної проблеми, а саме: ролі, яку в соціальному процесі активно відіграють психологічні фактори. Це виводить нас на проблематику взаємодії в соціальному процесі психологічних, економічних та ідеологічних факторів. Будь-яка спроба зрозуміти привабливість фашизму для великих націй[8] змушує нас визнати значущість психологічних факторів. Ми маємо справу з такою політичною системою, яка не апелює до раціонального аспекту особистих інтересів, а натомість пробуджує та мобілізує в людині ті диявольські сили, в існування яких ми не вірили або принаймні вважали, що вони вже давно в нас відмерли. Протягом останніх століть поширеним було уявлення про людину як про раціональну істоту, дії якої визначаються особистими інтересами та спроможністю діяти відповідно до них. Навіть такі письменники, як Гоббс, які визнавали жадобу влади та ворожість рушійними силами людини, пояснювали їх існування як логічне продовження особистого інтересу: оскільки всі люди рівні й однаково прагнуть щастя, а ресурсів на задоволення бажань усіх людей не вистачає, то вони воюють між собою і прагнуть влади, щоб забезпечити собі отримання насолоди від того, що вони здобули на теперішній момент. Проте картина, змальована Гоббсом, вийшла з моди. Що успішнішим у поваленні влади колишніх політичних чи релігійних можновладців ставав середній клас, що більше людей успішно приборкували сили природи й коли мільйони індивідів ставали економічно незалежними, то сильнішою ставала віра в раціональний світ та в саму людину, як у виключно раціональну істоту. Темні й диявольські сили людської природи приписувалися Середньовіччю або ще більш раннім періодам історії людства, і пояснювалися вони браком знань людства про світ чи одурманениям народу з боку хитрих королів і попів.
На ці періоди в історії людства дивилися, наче на якийсь вулкан, що вже давно не вивергався. Ми почувались у спокої та безпеці, упевнені в тому, що досягнення сучасних демократій вимело з наших держав усі лихі сили. Світ здавався нам радісним і безпечним, наче добре освітлені вулиці нового міста. Війни вважалися останніми пережитками минувшини, і потрібна була ще одна, остання війна, щоб покінчити з усіма війнами. Економічні кризи ми розцінювали як випадкові, навіть попри те, що вони траплялися з певною регулярністю.
Коли фашизм захопив владу, більшість людей виявилися до цього не готовими — як у теорії, так і на практиці. Ніхто не міг повірити, що людина може продемонструвати настільки сильну схильність до зла, жадобу влади, зневагу до прав слабших, і так само неймовірним здавалося таке прагнення до підкорення. Лише невелика когорта людей передчувала тремтіння вулкана, який ось-ось мав вибухнути лавою. Ніцше своїми творами порушив оптимістичний спокій XIX століття. Практично те саме, проте в дещо інший спосіб зробив і Маркс. Нарешті, трохи згодом надійшло попередження й від Фройда. Звісно, він і його учні мали лише наївне уявлення про те, що відбувалось у суспільстві, і більшість прикладів застосування його психологічної теорії до соціальних проблем виявилися хибними конструкціями, що заводили в глухий кут. Одначе саме його інтерес до індивідуальних емоційних та психічних порушень привів нас до кратера вулкана й дозволив побачити лаву, що вирувала в ньому.
Ніхто ніколи не просувався настільки далеко в ретельному спостереженні за ірраціональними й несвідомими силами, що визначають цілі блоки поведінки людини, як це зробив Фройд. Він зі своїми послідовниками в сучасній психології не просто відкрив ірраціональні й несвідомі царини людської природи, але зробив більше — указав на те, як ці ірраціональні феномени підпорядковуються певним закономірностям. А це означає, що їх можна зрозуміти за допомогою раціонального апарату. Фройд навчив нас розуміти мову сновидінь, соматичні симптоми й ірраціональне в поведінці людини. Він зробив відкриття: ірраціональне, як і вся структура характеру особистості, є реакцією на впливи зовнішнього світу, особливо на ті, що відчувала людина в ранньому дитинстві.
Водночас Фройд настільки проймався духом своєї культури, що не міг вийти за обмеження, які вона встановлювала. Ці ж обмеження стали й кордонами його розуміння хворої особистості. Вони понівечили його розуміння нормальної особистості й ірраціональних чинників, що впливають на суспільне життя.
8
Варто зауважити, що в англійській мові