Оскільки ця книжка наголошує на ролі психологічних чинників у соціальному процесі взагалі, а також оскільки аналіз цих явищ ґрунтується на деяких фундаментальних відкриттях, зроблених Фройдом, особливо тих, що стосуються дії сил несвідомого у природі людини, я вважаю, що читачеві буде корисно від самого початку ознайомитись із загальними принципами нашого підходу та з відмінностями між ним і класичними фройдистськими концепціями[9].
Фройд поділяв традиційний погляд на базову дихотомію між людиною і суспільством, а також вірив у традиційну доктрину про злість людської природи. Він вважав, що людина є істотою докорінно антисоціальною. Суспільство має одомашнювати людину, воно змушене дозволити їй певну міру прямого задоволення біологічних (а отже, незнищенних) інстинктів[10], проте основними завданнями суспільства є окультурення та постійний контроль базових імпульсів людини. Внаслідок придушення суспільством природних імпульсів відбувається щось дивовижне: пригнічені інстинкти перетворюються на прагнення, які визнаються культурою цінними, а відтак стають людською основою культури. Фройд обрав слово «сублімація» на позначення цього дивного перетворення придушених інстинктів на цивілізовану поведінку. Якщо обсяг придушення є більшим за спроможності сублімації, особа стає невротиком, якому для одужання потрібно, щоб придушення послабилося. Загальна схема відносин між інстинктами людини та культурою є зворотною: що сильніше придушення, то більше культури (і більшою є загроза невротичних порушень). У теорії Фройда відносини індивіда й суспільства у своїй основі статичні: індивід залишається практично таким самим і змінюється лише в міру того, як суспільство посилює тиск на його природні інстинкти (що стимулює іще більшу сублімацію) або дозволяє більшу міру задоволення (тобто жертвує культурою).
Як і у випадку з так званими основними інстинктами людини, існування яких виокремлювали психологи — попередники Фройда, — його концепція людської природи є, по суті, тільки відображенням найважливіших потягів сучасної людини. Для Фройда індивід у своїй культурі був «людиною», а пристрасті й тривоги сучасної людини вважалися одвічними силами, закладеними у її природу.
Для ілюстрування цієї точки зору ми можемо навести багато прикладів (скажімо, соціальні підвалини панівної нині ворожості в сучасній людині можна пояснити едіповим комплексом чоловіків чи так званим комплексом кастрації у жінок), але я хочу навести лише один приклад, який є особливо важливим, оскільки стосується всієї концепції людини як істоти соціальної. Фройд завжди розглядає людину в її відносинах з іншими людьми. Взаємодії, на які він звертає увагу, подібні до економічних відносин між людьми в капіталістичному суспільстві. Кожна людина працює сама на себе, індивідуально, на свій страх і ризик, а не у співпраці з іншими. Проте людина — не Робінзон Крузо, їй потрібні інші — як клієнти, працівники чи як працедавці. Людина має продавати й купувати, давати і брати. Ринки товарів і послуг регулюють такі взаємодії. Відтак індивід, який спочатку був поодиноким і самодостатнім, вступає в економічні відносини з іншими, маючи кінцеву мету: продавати й купувати. Суть фройдівської концепції людини у своїй основі аналогічна: індивід цілком оснащений біологічно заданими потребами, які потрібно задовольнити. Для їх утамування індивід вступає у відносини з іншими «об’єктами». Таким чином інші індивіди є об’єктами в тому сенсі, що вони задовольняють потреби інших. Ці ж потреби та прагнення, своєю чергою, породжуються в людині ще до того, як вона вступає у розмаїття відносин з іншими. Царина міжлюдських відносин у Фройда подібна до ринку: тут відбувається обмін для задоволення біологічно обумовлених потреб, і в обміні індивід завжди виступає в ролі інструмента для втамування потреб інших індивідів, але він сам ніколи не виступає в ролі самоцілі.
На противагу поглядам Фройда, аналіз, запропонований у цій книжці, ґрунтується на припущенні про те, що ключовою проблемою психології є особливий тип зв’язку[11] індивіда зі світом, а не відносини задоволення чи фрустрації якоїсь інстинктивної потреби. Ба більше, в основі цього аналізу також лежить припущення про нестатичність відносин між людиною та суспільством. Це припущення є протилежним до такої картини, у якій з одного боку — індивід, у якого природою закладено певні потреби, а з іншого — суспільство, що задовольняє їх або відмовляє людині у втамуванні цих вроджених поривів. Звісно, існують такі спільні для всіх людей потреби, як голод, спрага, секс, але характери людини відрізняє одне від одного інше: любов і ненависть, жадоба влади і прагнення до підкорення, насолода від чуттєвих переживань і страх перед ними, — а це вже продукти соціального процесу. Найкращі, так само й найогидніші схильності людини не є частиною сталої, біологічно обумовленої природи людини — це результат соціального процесу, який формує людину. Інакше кажучи, функція суспільства не лише у придушенні (хоча воно, звісно, цим теж займається), а й у творенні. Природа людини, її пристрасті та тривоги є продуктом культури. Насправді сама людина — це найважливіший витвір і досягнення безперервних прагнень людства, запис яких ми називаємо історією.
9
Із психоаналітичним підходом, заснованим на фундаментальних досягненнях теорії Фройда й водночас відмінним від нього за низкою важливих аспектів, можна ознайомитись у Karen Horney,
10
B оригіналі вжито термін
11
В оригіналі вжито слово