Еммет не стерпів би співчуття від будь-кого, він не міг і дивитися на обличчя міс Трейнор, що встала з-за столу.
— І швидше! Це належить до ваших обов’язків!
— Розумію, містере Монсен.
— Я ж не бозна-чого прошу, — зовсім непотрібно повів він далі. — Хочу тільки, щоб ви зробили це якнайкраще.
Еммет відійшов. У буфетній він вхопився за раковину, тоді — за двері, а на кухні — за спинку стільця. В голові стугоніли в дикунському ритмі погордливі слова: «Я маю за ніщо чоловіка, який хапається за склянку віскі щоразу, коли щось складається не так, як треба».
Він повернув до шафи, в якій стояла пляшка бренді.
IV
Безрозсудного молодика, який уперше в житті налигався спиртного, тягне не на вбивство чи побиття жінки, а на вульгарне буянство, виражене всіма фібрами серця та душі. Англієць пнеться вгору, ірландець лізе в бійку, француз танцює, а американець галабурдить (не в кожному словнику знайдеш це слово).
Так трапилося й із поміркованим Емметом, він галабурдив. Це стало наслідком зіткнення коньяку з палючою лихоманкою, й кортячка бешкетувати набирала сили, коли пацієнт сидів на своїй постелі, дозволивши міс Гапґуд видобувати його з наскрізь промоклої одежі. Раптом він зник — і майже так само раптово повернувся з гардеробної, зодягнений у своєрідний саронг і увінчаний капелюхом-циліндром.
— Я король людоїдів[238], — сказав він. — Зараз зійду на кухню і з’їм Марґеріллу.
— Марґерілли вже нема тут, містере Монсен.
— Тоді я з’їм Карлоса Дейвіса.
За мить він уже стояв біля телефону в передпокої й розмовляв із Дейвісовим лакеєм. Якщо містер Дейвіс вдома, то чи не був би він ласкавий зараз же прийти сюди?
Повісивши слухавку, Еммет спритно відскочив убік, ухилившись від голки шприца міс Гапґуд.
— Ні, вам не вдасться мене вколоти! — попередив він. — Зараз я буду діяти. А для цього треба, щоб я цілковито володів собою. Потрібна вся моя сила.
Щоб випробувати цю останню властивість, він раптом нахилився й вирвав балясину зі сходових перил.
Зачарований простотою цієї дії, він знову нахилився й вирвав ще одну балясину, а тоді ще одну. Неначе в одному з тих прикрих кошмарів, коли вириваєш собі зуби з благоговійним страхом.
Розвиток цієї діяльності повів Еммета вниз сходами. Він тримав балясину, маючи намір оглушити нею містера Дейвіса, як тільки той увійде у двері, а тоді зготувати і з’їсти його.
Однак він припустився однієї помилки. Поблизу кухні Еммет згадав про пляшку бренді, поспіхом приклався до неї й зразу ж опинився на мішку картоплі (точніше — звалився на нього) поряд кухонної раковини. Поруч лежав дубець, а чорна шовкова корона збилася набакир.
На щастя, до Емметової свідомості не дійшли події кількох наступних хвилин. Він не зауважив, що міс Трейнор виглянула в тінистий сад і побачила Карлоса Дейвіса, який ішов навпростець, маючи намір увійти через задні двері. Не зауважив також, що міс Трейнор залізла знадвору через кухонне вікно й зачинила за собою двері, щоб запобігти лиху.
— Привіт! Здоровенькі були! Доброго ранку й усього такого! Монсен хотів побачитися зі мною, а я завжди готовий відвідати хворого.
— Містере Дейвіс, зразу ж після того, як містер… Мом… — стривожившись, вона мимоволі змавпувала міс Гапґуд, — покликав вас, йому зателефонував із Нью-Йорка його брат. Містер Мом попросив дізнатися, чи можна буде побалакати з вами трохи пізніше або й завтра.
Хоч як молилася секретарка, щоб ані звуку не дійшло від кухонної раковини, вона почула, що по кухонній підлозі повільно котяться картоплини.
— От тобі й на! — щиро зажурився Дейвіс. — А в мене сценарій загальмував на два дні. Сценарист загуляв! Отой шмаркач!
Присвиснувши, він окинув захопленим оком міс Трейнор.
— Ви б не хотіли подивитися на мій басейн? Ви ж не весь час працюєте. Маю на увазі…
— Залюбки, — відповіла міс Трейнор, а тоді, аби тільки заглушити подібні до стогону звуки на кухні, докинула: — Ось, знову телефонний дзвінок!
На Дейвісовому обличчі майнув вираз подиву й зразу ж зник. Міс Трейнор полегшено зітхнула.
— Що ж, тоді на все добре. Тримайте вище голову й таке інше! — порадив їй Дейвіс.
Коли він відійшов кроків на п’ять, секретарка відступила на кухню. Там уже не було Еммета Монсена, але годі сумніватися в тому, де він зараз. Чутно, що з перил вириваються інші балясини, що б’ються шибки й лунає крик:
— Ні! Ви це вип’єте! Я знаю, що це! Це хлоралгідрат! Це спиртне з домішаним наркотиком[239]! Я розпізнав це по запаху!
Міс Гапґуд стояла на сходах, безпорадно усміхаючись і простягаючи йому склянку.
— Випийте це! — скомандував Еммет, не припиняючи руйнівної роботи, яка тепер полягала у жбурлянні вирваних балясин у сад через розбите вікно. — Поки прийде той Кардіфф і вижлуктить свою пайку, маєте всі лежати рядочком без пам’яті! Господи! Невже людина не може спокійно померти?!
Міс Трейнор засвітила в передпокої, бо надворі стемніло, й невдячний Еммет Монсен подивився на неї.
— Знову ви з вашою усмішечкою. Ніби все це аж таке веселе й гарне. Ото ще мені ця Каліфорнія!
Вимовлену назву штату супроводжував протяжний тріск розколеного горішнього поручня.
— Я родом із Нової Англії, містере Монсен.
— Це неважливо! Чи так, чи сяк, випишіть собі чек. І випишіть чек для міс Гапґуд — на її нотатках.
Міс Гапґуд виявилася на висоті становища. Мабуть, до неї прийшло видіння, як ото Жанні Д’Арк. А може, вона почула примарний шепіт Флоренс Найтінґейл:
— Містере Монсен, а якщо я вип’ю цю склянку, ви ляжете в постіль?
З надією вона підняла склянку хлоралгідрату.
— Так! — погодився Еммет.
Але як тільки медсестра піднесла склянку до губ, міс Трейнор кинулася вгору сходами, вдарила її по руці й пролила рідину.
— Хтось та й мусить чергувати! — аргументувала секретарка.
Раптом здалося, що в передпокої внизу ціла юрба, але там були тільки масивний доктор Кардіфф, місіс Юїнґ, що прийшла на чергування, й Дейвісів садівник із листом у руці.
— Геть звідси! — крикнув Еммет. — Вас це теж стосується, докторе Гіппократе!
Стискаючи в руках дерев’яні уламки, він позадкував на кілька кроків і сперся на те, що залишилося від беззубих перил.
— Висаджу вас у найближчому порту. Випишіть йому чек, міс Гапґуд! Ви вже не при справі. Сам себе лікуватиму! Ну ж бо! Виписуйте чеки! Геть відсіля!
Доктор Кардіфф ступив крок угору сходами, а Еммет, зваживши в руці замашну дерев’яку, радо прогарчав:
— Просто по цих окулярах. Без хитрощів, прямий удар. Сподіваюся, ви застрахували свої баньки!
Лікар завагався, а тим часом Еммет довів, що саме так і зробить, розбивши меншим уламком лампочку в горішньому передпокої.
Тоді вгору сходами помалу рушив сімдесятирічний садівник, простягаючи Емметові конверта. Рука Еммета міцно стискала більший уламок, але безстрашне обличчя старого нагадало йому батькове.
— Від містера Дейвіса, — безпристрасно мовив садівник, поклав конверта на східці й рушив назад.
Світ кружляв навколо Еммета, як у рухомій панорамі…
…і раптом виявилося, що передпокій спорожнів. У будинку не було чути ні звуку.
Кілька хвилин Монсен стояв, з усієї сили намагаючись зосередитися. З останнім напливом напруги він пошкандибав униз сходами, прислухаючись. Десь далеко ляснули автомобільні дверцята, зачмихав мотор.
Зігнувшись так, що руки досягали східців, Еммет поволікся вгору. На горішній сходинці пальці натрапили на конверт. Еммет розірвав його, лігши горілиць на підлозі.
Шановний містере Монсен, я й гадки не мав, що Ви в такому стані. Я бачив, як вилітали з вікна балясини. Одна з них влучила в мене. Я змушений попросити Вас покинути мій будинок не пізніш як завтра, о дев’ятій ранку.
238
Я король людоїдів… У травні 1939 року кінокомпанія «ХХ сенчурі Фокс» випустила фільм «Горила». У цій комедії жахіть служницю тероризує горила, що втекла із зоопарку (тоді як шалений убивця з прізвиськом «Горила» тероризує братів Ріц, а Бела Луґоші виступає в ролі жахливого лакея). Фіцджеральд мав би знати цю кінокартину, бо її реалізував Аллан Двон (1885–1981), один із його друзів за часів, проведених у Ґрейт-Неку, що в Нью-Йорку. Вечірки у Двона слугували прообразом вечірок у Ґетсбі.
239
Це хлоралгідрат! Це спиртне з домішаним наркотиком! У США практика домішувати до спиртного хлоралгідрат й інші наркотичні препарати почалася в 1910-х роках. Такий напій там прозвали «Мікі Фінном». Очевидно, на честь бармена в Чикаго — Майкла «Міккі» Фінна, який це практикував, щоб одурювати й грабувати клієнтів.