– А ти хоч знаєш, що в мішку?
– Не дивився.
– А ти глянь.. Може, Шлапаківський там гроші тримає, що на особняк брав. Га?
– Чому ти гадаєш, що це мішок Шлапаківського? – насторожився Квочка.
– А він після того, як на нього напали і забрали ікасаторський мішок, тепер з речовим ходить. Особливо, коли в лазню йде... А сьогодні бачив – з портфелем і сумний-пресумний. Не інакше як гроші поцупили...
Квочка насторожився. Це йому здалося й справді підозрілим.
– Знов матимеш, Квочко, преміальні.
При слові «преміальні» Квочка ожив і багатозначно крякнув.
– Дивний ти чоловік, Квочко. Мішок за спиною возиш, а що в ньому – й не знаєш. Що ж ти майорові доповідатимеш? Ось дай-но сюди...
– Стороннім не дозволено, – затримав мішок Квочка.
– Вважай, що я свідок.
Сержант нехотя віддав мішок і поплентався слідом за Голубеєм у скверик.
– Тут чимось іншим пахне, – поморщився Голубей. – Не валютою.
Квочка стояв осторонь і думав про щось своє, дивлячись за горизонт.
Несподівано Голубей відскочив від мішка і з переляку закліпав очима. Квочка наче прокинувся від сну і направив свій тверезий погляд туди, куди щойно дивився Голубей. Щоки у Квочки раптом стали білими, як крейдяний папір. Вуса нервово сіпнулися й повисли, немов два зів'ялі пшеничні колоски. Квочку трохи занудило. Прямо на нього з мішка скляними мертвими очима дивилась, висолопивши язика, відрізана кимось голова. Сержант відчув, як земля під ним закрутилася. Йому хотілося гукнути: «Люди, зупиніть планету. Я на хвилинку вийду. Мені погано». Але не зумів.
– Ну й служба у вас! – похитав головою Голубей, який оговтався першим. – Не позаздриш...
Блідий Квочка потяг за шнурівки й зав'язав мішок, щоб, бува, не помітили перехожі.
– Мені потрібно негайно знайти майора, – сказав він, звертаючись до Голубея, котрий уже сидів у кабіні москвича.
– Він у ресторані «Під мухою», – гукнув Голубей, натискаючи на педаль. – Лейтенант Фостиков з відпустки вернувся. Вони там приїзд замочують...
Сержант Квочка більше не слухав. Він розвернув мотоцикл і, пострілюючи вихлопною трубою, помчав до ресторану.
Перша розповідь майора
– Цього могло б і не трапитися, – оригінально почав свою розповідь Ситорчук, але негайно замовк, помітивши наближення офіціанта.
– Пробачте, але я вас повинен дещо розчарувати, – не поспішаючи, почав той.
– Немає моєї улюбленої брауншвейзької капусти, – посміхнувся майор.
– І не тільки: закінчилися котлети «фантазія» і солодкі коржики.
– Але ж у меню.. – втрутився лейтенант Фостиков.
– Ви на меню не дивіться. Ви дивіться на мене, – офіціант нахилився, взяв меню і ледь не засліпив цим жестом лейтенанта: на його тім'ї ховалася така кругла і така сліпуча лисина, що з й допомогою можна було сміливо запалювати не тільки ворожі кораблі[8], а й просушувати вологий тютюн на однойменній[9] одеській фабриці.
– У такому випадку дві порції кольрабі і...
– Раджу яловичину та салат «Радість холостяка».
– Навіть так? – посміхнувся майор. – Цікаво. Я завжди був у захопленні від вашої кухні, а особливо – від салатів. У них багато вигадки.
Офіціант зробив кніксен і відійшов.
– Так от слухайте, – продовжував майор. – Тепер нас не скоро переб'ють...
Лейтенант насторожився і підняв голову, запитливо дивлячись на шефа.
– Я хотів сказати, – уточнив майор, – що тепер не скоро переб'ють нашу розмову.
– Я так і зрозумів, – по-дівочому сором'язливо почервонів лейтенант Фостиков. Але майор не звернув на це уваги і спокійно вів далі:
– Якби людство з приходом цивілізації не втратило здатності передчувати небезпеку заздалегідь, то ми з вами, лейтенанте, її сьогодні передчували 6 так само, як горобці, що залишають стріху перед пожежею. І від того, повірте мені, лиха на світі поменшало б принаймні удвічі. Добре, що я зберіг це почуття в собі, – з природженою скромністю промовив майор і, зібравши просушений на сонці тютюн, почав набивати ним люльку.
– Того тихого сонячного дня, – продовжив він, – тобто вчора, у суботу, ніщо не віщувало трагедії. Я спокійно лежав і слухав транзистор. Квочка лагодив вудочки: міняв гачки, перевіряв, чи ніде не перетерлася жилка. Ми збиралися на риболовлю. Ви ж знаєте, – Ситорчук затягнувся, – риболовля – моє улюблене заняття...
Лейтенант на хвилину відвів захоплений погляд від сусіднього столика й подивився на майора.
8
Запалювати ворожі кораблі – очевидно, натяк автора на Архімедову витівку, яка сталася близько 214 року до нашої ери. Великий давньогрецький фізик і математик Архімед спалив римський військовий флот у сіракузькому порту за допомогою дзеркала.