Аналогічно британська традиція, яка заклала підвалини американської філософії, підтримувала поняття рівності в громадянстві. Велика хартія вольностей безпосередньо говорить про рівність перед законом і судом. Не дивно, що «Бюлетень процедур Конгресу» 1774 року (Journal of the Proceedings of the Congress) мав на палітурці зображення дванадцятьох рук, що тримають пергамент із написом Magna Carta[7].
Батьки-засновники вбачали в юдейсько-християнській традиції, англійському конституціоналізмі й диктаті розуму повне відкидання ідеї древніх про людську нерівність. Вони багато в чому виходили з філософії Джона Лока, який стверджував, що в природній державі править природний закон, який має коріння в розумі, — а закон цей диктує рівність усіх людей. Лок розвинув цю думку в «Другому трактаті про правління»:
Стан природи містить природний закон, який ним керує, покладаючи обов’язок на кожного. Розум, який є закон, повчає всіх людей, які дослухаються до нього: всі рівні й незалежні, ніхто не завдасть шкоди іншому — його життю, здоров’ю, свободі чи власності...
Локову філософію людської рівності взяли на озброєння батьки-засновники. У своєму, либонь, найбільш читаному політичному памфлеті епохи заснування держави «Здоровий глузд» (Common Sense) Томас Пейн стверджував, що поділ людей на «царів і підданих» слід відкинути на ґрунті того, що всі люди «від початку були рівними у своєму створенні». Пейн із гумором писав, що «одним із найпотужніших природних доказів безглуздя спадкового права королів є те, що природа всіляко заперечує його, інакше вона не підсовувала б людству так часто віслюків замість левів». Джеймс Вілсон, чий підпис стоїть і на Декларації незалежності, і на Конституції, вважав, що розмаїття талантів, чеснот і вподобань людських істот у жодній мірі не підриває фундаментальної засади загальної людської рівності: рівність у правах, писав Вілсон, «утворює частину великої системи, привабливість і блаженство якої закладені всіма законами Бога і природи». Вірджинська декларація прав була написана Джорджем Мейсоном менше ніж за місяць до Декларації незалежності — Джефферсон скористався нею як основою, — і в ній ішлося, що «всі люди за своєю природою рівні та незалежні». Конституція Массачусетсу, авторства Джона Адамса, явно наслідує формули Декларації незалежності, додаючи значно більше конкретності: «Усі люди народжені вільними та рівними, і мають певні природні, суттєві й невідчужувані права».
Жодне із цих мудрувань, утім, аж ніяк не поклало краю лицемірству суспільства, яке продовжувало толерувати рабовласництво. Це не минуло непоміченим: доктор Семюел Джонсон іронізував у відомому памфлеті: «Як це так, що ми чуємо найгучніші скавуління про свободу з-поміж погоничів негрів?». Проте варто зазначити, що коли писалася Декларація незалежності, рабовласництво було звичайною річчю в усьому світі: як ми побачимо далі, воно залишалося законним у британських володіннях до 1833 року, а в Індії — навіть до 1843-го. Ми також побачимо, що засновники держави були цілком свідомі суперечності між їхніми ідеалами рівності й інститутом рабства. Ніхто з них, насправді, не стверджував, що чорношкірі не належать до людей, яких стосуються високі ідеали Декларації незалежності. Бредлі Томпсон відзначає, що суперечка про расову несумісність гарантій людської рівності, записаних у Декларації незалежності, виникла у Сполучених Штатах лише з появою войовничого рабовласницького руху в 30-х роках XIX століття, що стало прямою реакцією на аболіціонізм[8].
Локова традиція була пронесена крізь усю американську історію. Абрагам Лінкольн у Геттісберзькому зверненні особливо наголошував на ключовій думці Декларації незалежності, кажучи, що Сполучені Штати «засновані на ідеї рівності всіх людей у їхньому створенні».
Відповідаючи на несправедливе і морально осоружне рішення Верховного суду щодо справи Дреда Скотта, яким було визнано, що чорношкірі американці не перебувають під захистом Конституції Сполучених Штатів, Лінкольн пояснив, що батьки-засновники не стверджували, ніби всі люди «рівні у всьому — у кольорі, розмірі, розумі, моральному розвитку й суспільних здібностях». Натомість вони мали на увазі те, що всі люди рівні «у певних невідчужуваних правах, серед яких є право на життя, свободу і прагнення щастя». Лінкольн запевняв: «Так вони казали й так думали». Засновники розуміли лицемірство проголошення всіх людей рівними в часи рабства; розуміли, що не звільняють цим чорношкірих рабів. «Вони мали на меті лиш задекларувати права, щоб забезпечити їх, як дозволять обставини», — казав Лінкольн. Чого, питав він, прагнули досягти автори Декларації, вживаючи такі слова?
8
Аболіціонізм — громадський рух за скасування рабства, що набув поширення у Європі та США наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя. —