Та головна проблема, звісно, не в Трампі. Він лише символ ширшого, давнішого за його президентство розламу Америки, який розростається десятиліття за десятиліттям.
Щоб залагодити цей розлам, нам спершу слід згадати про те, як ми уклали наш «шлюб», те, що тримало нас разом усі ці роки.
Дезінтеграція проти єдності
Зрештою, американці міркують про таке розлучення не вперше. І справді: під час майже кожної серйозної кризи певний контингент американського суспільства висував думку про те, що розлучення краще за подальше спільне життя. Адже, за їхньою логікою, в єдності нас тримає не так багато: Америка — це шлюб інтересів, а не любовний союз. Коли зникає вигода, шлюб розпадається. То краще нам розійтися своїми шляхами або радикально переглянути саму сутність американізму — що, зрештою, дасть той самий результат.
Ці погляди можна простежити від рабовласників-сецесіоністів через прогресивістів початку XX століття й до сучасних «альтернативних правих» і лівих прибічників «політики ідентичності». Ці політичні рухи презентували меншість американського суспільства, і їхній вплив виявлявся неочікувано великим. Філософія розділення — це філософія, що сповідує політику тиску. Її адепти зображають Америку міфічним конструктом, що був створений людьми на вершині соціальної ієрархії задля контролю решти суспільства. Ця філософія висміює будь-яку ідею американської єдності, вважаючи її брехнею, і занурює все, що єднає нас, — Лінкольнові «зв’язки приязні» та «містичні струни пам’яті» — в кислоту, яка роз’їдає їх, відпускає кожного з нас у самотнє плавання.
У нашій книжці ми називатимемо цей напрям думки «дезінтеграціонізмом».
Натомість є інший напрямок. Упродовж усієї історії Америки ця думка перемагала — хоч давалося це завжди борнею і стражданнями, часто й ціною життя. Ця філософія стверджує, що сили, які єднають Америку, значно переважають сили роз’єднання, що наші взаємні обітниці скріплено кров’ю, що долі наші переплетені нерозривно. Роз’єднання означатиме смерть для всіх нас.
Нитка цієї думки проходить від батьків-засновників, через Абрагама Лінкольна й до руху за громадянські права. Вона встановлює вищість розуму й універсальної моралі над пристрастю й племінним духом; виникла вона з віри в цінність демократії та особистих прав — принципів, які завжди були істинними, проте ніколи не застосовувалися належно. Представники цієї течії вважають, що Америка завжди була недосконалим союзом, але, так чи інакше, союзом залишається, і що ми перебуваємо в постійному процесі зміцнення та збільшення цього союзу, заснованого на певних ідеалах.
Цей напрям думки ми називатимемо в нашій книжці «уніонізмом».
Більшість американців — уніоністи. Але вони перебувають під постійним невідступним вогнем з боку прихильників дезінтеграціонізму. Зв’язок між нами слабне. Залишається хаос. Без підтримки уніонізму центр не триматиметься. І він не тримається.
Елементи уніонізму
Розгляньмо це докладніше. Що саме дозволило Америці досі залишитися єдиною країною? І навіщо нам залишатися нею далі?
Є три компоненти, які роблять Америку Америкою.
Перша — американська філософія.
Філософія Сполучених Штатів ґрунтується на трьох головних принципах: по-перше, на принципі реальності природних прав, які передують існуванню державної влади, є невідчужуваними й безцінними; по-друге, на рівності всіх людей перед законом і рівності в правах; і, зрештою, на вірі в те, що влада країни існує з єдиною метою — захищати природні права людей і забезпечувати їхню рівність перед законом. Американська філософія вважає ці істини «самоочевидними», про що записано в Декларації незалежності США[3]. Засновники держави прагнули втілити американську філософію в життя через унікальний комплекс інститутів. Конституція Сполучених Штатів стала компромісним документом, який мав на меті увічнити американську філософію в системі обмеженого уряду. Система розподілу гілок влади врівноважила між собою потребу в дії, втілену в законодавчій владі, та необхідність уникнути тиранії. Комплекс конституційних стримувань ефективно збалансовує вимоги до виконавчої влади, достатньо потужної, щоб відповідати на загрози та забезпечувати виконання законів, з тим, щоб уникати деспотизму, — що втілено в системі стримувань і противаг. Федералізм як частина конституційного ладу був сконструйований, щоб завадити центральному уряду перебрати на себе функції місцевих спільнот і водночас завадити цим місцевим спільнотам стати автократіями.