І знову-таки, історія цієї думки довга й ганебна. Її трималися діячі Великої французької революції. У французькій Загальній декларації прав людини права виводяться безпосередньо з влади: «У нації невіддільно живе принцип суверенітету. Жодна особа, жоден індивідуум не може користуватися будь-якою владою, яка не походить безпосередньо від нації». Загальна воля мала куди більше значення для формування індивідуумів, ніж особисті права, які, зрештою, були лише фікцією за відсутності режиму, який би їх встановлював.
Карл Маркс аналогічно бачив у правах руйнівний вплив на розвиток людини. Індивідууми за природою є нерівними: права тільки закріплюють цю нерівність, встановлюючи те, що сила не може бути застосована до будь-кого проти його волі, попри цю природну нерівність. Тому «для уникнення цих недоліків», підсумовував Маркс, «права, замість бути рівними, повинні бути нерівними». Права має бути переглянуто на користь колективу: «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребою».
Американські прогресивісти взяли це гасло на свій прапор. Справжня свобода, казали вони, вимагає нехтування негативними правами. Джон Дьюї пояснював, що поважати негативні права було би «просто виправданням брутальності й несправедливості заведеного порядку».
Вудро Вільсон висловився ще відкритіше: він просто розірвав Декларацію незалежності на шматки. У 1911 році Вільсон пояснював: «Якщо ви хочете зрозуміти справжню Декларацію, не повторюйте її преамбулу». У промові 1907 року його слова були ще різкішими: перші рядки Декларації незалежності, казав він, «не дозволяють виробляти політику на основі загальної теорії уряду. Без сумніву, ми повинні мати свободу, проте кожне покоління мусить сформувати власне поняття про свободу». Філософія батьків-засновників, казав Вільсон, не мала на меті «диктувати цілі й завдання будь-якого покоління, крім їхнього власного». Негативні права, додавав Вільсон, пережили свою корисність. Цими самими словами 2013 року Барак Обама намірявся переписати угоду між громадянами й владою.
Розвиваючись, ця дезінтеграціоністська ревізія Богом даних невідчужуваних негативних, спрямованих проти влади прав із перетворенням їх на створені владою умови, начебто для забезпечення свободи — так звані позитивні права, — буйно розквітла в риториці Франкліна Делано Рузвельта. У зверненні 1944 року «Про становище країни» Рузвельт прямо заперечив достатність філософії засновників, назвавши негативні права «неадекватними для забезпечення нам рівності й прагнення щастя». Він казав: «Ми дійшли до ясного розуміння того, що істинна особиста свобода не може існувати без економічної надійності й незалежності. “Люди в нужді — не вільні”. Люди, які голодні, не мають роботи, — це матеріал, з якого творяться диктатори». У зв’язку з цим він пропонував ухвалити другий Білль про права, у якому йшлося би про «право на корисну і вигідну роботу», «право на достатній заробіток, який давав би змогу мати адекватне харчування, одяг і відновлення працездатності», «право кожної сім’ї на достойне житло», «право на адекватну медичну допомогу й на можливість дбати про здоров’я», «право на адекватний економічний захист у старечому віці, від хвороб, нещасних випадків і безробіття», а також «право на якісну освіту» й інші. Народ Америки, проголошував Рузвельт, повинен рухатися вперед «у впровадженні цих прав, до нових цілей людського щастя і добробуту».
Нині суддя Рут Бейдер Ґінзбурґ, шанована багатьма лівими політиками як Notorious RBG[11], стверджувала, що Конституція США з її гарантіями негативних прав насправді стоїть на заваді процвітанню нації. Була б її влада, казала вона у 2012 році, вона написала б нову єгипетську конституцію не на базі нашої, а «на основі південноафриканської — активної спроби створити урядовий інструмент, який враховував би основні права людини»... Такими позитивними правами є право на житло, охорону здоров’я, їжу і соціальне забезпечення.
Жодне із цих «прав» не було знайоме батькам-засновникам. Дезінтеграціоністи радикально перемінили саму природу прав — права є лише благом, яке надає уряд, а не чимось таким, що існувало одвіку, до всіх видів державної влади. Проте саме таке розуміння стало підґрунтям світогляду Демократичної партії. Сенатор Берні Сандерс, незалежний кандидат від Вермонту, лідер думок для Демократичної партії та самопроголошений демократичний соціаліст, фактично йде слідом за Рузвельтом, заявляючи, що здобути права неможливо без потужного втручання уряду в усі аспекти життя американців. «Сьогодні, — сказав Сандерс у промові у Джорджтаунському університеті, — наш Білль про права гарантує американському народові низку важливих прав, захищених Конституцією... Тепер нам слід перейти на наступний етап, гарантувавши кожному чоловіку, жінці й дитині в нашій країні базові економічні права: право на якісну охорону здоров’я, право здобувати таку освіту, якої кожен потребує, щоб досягнути успіху в суспільстві, право на хорошу роботу, яка дає дохід, достатній для життя, право на доступне житло, право на забезпечену старість і право на існування в чистому довкіллі».
11
Знаменита Р.Б.Ґ. — прізвисько, співзвучне псевдоніму відомого репера The Notorious В.І.G. (1972–1997). —