Це спричиняє глибокий розділ. Проте, на думку дезінтеграціоністів, справжні сили, супротивні об’єднанню, гніздяться в осередку прибічників традиційного американізму. Єдність, кажуть дезінтеграціоністи, може народитися від протидії системі. Та оскільки сама система містить у собі сили роз’єднання, її підтримання є справжньою причиною політичної та культурної фрагментації. Ось чому дезінтеграціоністи приписують силу роз’єднання символам культурної уніфікації — таким як прапор Сполучених Штатів. Якщо Америка як концепт поляризує суспільство, то її прапор теж. Схиляти коліна під звуки національного гімну — насправді більш автентична поведінка, ніж стояти під нього. (Бето О’Рурк зауважує: «Я не знаю нічого більш американського, ніж мирно стояти або схилити коліно за свої права — будь-коли та будь-де».) Традиційна американська віра в раціональну дискусію сприймається як така, що поляризує суспільство: зрештою, поштивість була одним із видів зброї Конфедерації (тут варто зазначити, що насправді конфедерати не вирізнялися такою вже великою поштивістю, про що красномовно свідчать 600 тисяч трупів американців на полях Громадянської війни). Наукові дослідження оголошуються проявом фанатизму, а меритократія висміюється як різновид дискримінації. Віра у вільні ринки — навіть опір націоналізації системи охорони здоров’я — є свідченням укорінення Америки в рабовласництві. Підтримка американських інститутів, таких як федералізм і колегія виборників, засуджується як дискримінаційна за своєю природою.
Сама система є гнітючою і репресивною — ми мусимо побороти її. Усіх, хто вірить, що філософія, культура, інститути, історія Америки не мають аналогів як джерела добра і прав, глузливо прозивають, у найкращому разі, невгамовними ура-патріотами, а в найгіршому — твердолобими фанатиками. Не без причини сотні протестувальників зібралися під вікнами Бостонського університету, тавруючи мене як расиста, коли я читав лекцію під назвою «Америка була заснована не на рабстві, а на свободі». Дарма, що лекція найбільше висвітлювала саме жахи рабовласництва і дії законів Джима Кроу[6], а також героїчну боротьбу чорних американців за свою свободу: я відзначав, що борці за свободу перемогли, що вони виконали обіцянки засновників, одержали платню за славнозвісним «векселем» Мартіна Лютера Кінга, гарантованим у Декларації незалежності, — для них це звучало частиною расистської риторики, якій у нашому суспільстві немає місця.
Ті самі чинники, які мали б єднати нас, отже, нас роз’єднують. І тільки упавши навколішки перед поглядами дезінтеграціоністів, можна заслужити моральне прощення.
А дезінтеграціоністи вимагають саме цього.
Силу культурних інститутів вони скеровують на те, щоб змести зі шляху тих, хто стоїть на заваді. Стратегія дезінтеграціоністів ґрунтується на простому правилі: мастити лише колесо, яке скрипить. У світі соціальних медій це означає цілити в корпорації, що найменш схильні до ризику в захисті свободи слова і власних цінностей. Отак дезінтеграціоністи день у день прочісують консервативні телепередачі, вишукуючи в них уривки, які можна хибно витлумачити, відтак зібрати через твітер кошти на бойкот, який так ніколи й не відбувається. Кількох твітів буває досить, щоб рекламодавці відмовилися від хостів, а платформи соціальних медій — демонетизували й вилучили гаданих порушників, а іноді навіть погодилися на всеосяжні зміни у політиці.
Встановлювані елітарною мафією дезінтеграціоністів межі політкоректності, які розсуваються без упину, примушують до мовчання і послуху.
Корпорації, для яких, зрештою, більше важить прибуток, ніж принципи, часто піддаються навіть найслабшому тиску. Корпорації не ідеологічні за природою (хоч би що про них стверджували ліві), це лише правові структури, сконструйовані для обмеження відповідальності власників. Це означає, що кілька стажерів, які критикують велику компанію, можуть змінювати політику зсередини; і навіть незначна медійна атака може змусити навіть мільярдні компанії встановити суворіші стандарти висловлювань.
6
Закони Джима Кроу — поширена неофіційна назва законів про расову сегрегацію в деяких штатах США в 1890–1964 роках. —