Востаннє здригнувся для нього світ і згас навіки.
А тоді перед його духом, який у небесній легкості й радості злетів над умерлим тілом, непростежувано (в безнадії часів) і незбагненно (в тісняві земної юдолі) виник і вознісся її всемогутній жіночий дух, і сміявся, і плакав, і кликав, заманював за собою, до себе, у себе, і було в ньому таке нестерпно сліпуче сяйво і така незмірна ласкавість любові, що земною людською мовою і назвати їх незмога, бо немає в ній для того ні слів, ні захватів, ні печалей і зітхань.
«Сіється у зотлінне, устає у нетлінні…»[27]
1.VIII.1993–15.XII.1994.
Конча–Озерна