— Я взагалі не розумію, про що ти говориш. Якби я запросила гостей на восьму, то була б готова до восьмої. Інакше це неефективне планування часу.
Реймонд знизав плечима. Він не докладав зусиль, щоб охайно вдягнутися на вечірку, натягнувши на себе свою звичну уніформу, яка складалася з кросівок (зелених) і футболки. На цій був напис «Карцеті[10] у мери». Незрозуміло. На ньому джинсова куртка, світліша за його джинси. Я не думала, що костюм може бути з джинсової тканини, але я бачила його на власні очі.
Будинок Лаури було розташовано в кінці охайного провулку, де стояли невеличкі сучасні будинки. На узбіччі я помітила кілька машин. Ми підійшли до вхідних дверей, і я побачила червону герань у ящиках для квітів. Герань мене трохи тривожила: її насичені, в’язкі пахощі, міцні та овочеві, геть не скидались на квіткові.
Реймонд натиснув кнопку дзвінка — пролунали вступні акорди Третьої симфонії Бетховена. Двері відчинило хлоп’я із замащеним обличчям, сподіваюсь, то був шоколад. Він витріщився на нас. Я витріщилася на нього. Реймонд зробив крок уперед.
— Привіт, хлопче! — сказав він. — Ми прийшли в гості до твого дідуся.
Хлопчик продовжував на нас дивитися без ентузіазму.
— У мене нові черевики, — сказав він ні з того ні з сього. І цієї миті позаду нього в коридорі з’явилася Лаура.
— Тітонько Лауро, — озвався він, не повертаючись, судячи з тону його голосу, він був не в захваті, — тут ще люди на вечірку.
— Я бачу, Тайлере. Чому б тобі не піти пошукати свого брата, може, ви надули б для нас ще кілька кульок?
Він кивнув і кудись побіг, його крихітні ступні задріботіли сходами.
— Заходьте, — Лаура усміхнулася Реймонду. — Тато буде радий вас бачити.
Мені вона не усміхнулася. Зазвичай так завжди відбувається, коли я спілкуюся з іншими людьми.
Ми зайшли всередину, Реймонд ретельно витер ноги біля входу. Я зробила те саме. Це виявився той непередбачуваний день, коли я брала з Реймонда приклад у соціальній поведінці.
Він віддав Лаурі квіти й пакет, і вона здавалася задоволеною. Я зрозуміла, що, попри прохання в лікарні, мені варто було щось принести в подарунок. Я збиралася пояснити, що вона сказала нам цього не робити і я люб’язно хотіла виказати свою повагу до її бажань, але, перш ніж я розтулила рота, Реймонд випалив:
— Це від нас з Елеанор.
Вона зазирнула в пакет — я гаряче сподівалася, що там не було желейних цукерок і чипсів, як минулого разу, — і подякувала нам обом. Я кивнула у відповідь.
Вона провела нас у вітальню, де сидів Семмі та його родина. Тихо грала банальна поп-музика, а на кофейному столику стояли мисочки з закусками. Сукня огортала Лауру, ніби чорний бандаж, і вона похитувалася в туфлях на високих підборах з п’ятисантиметровою платформою. Її біляве волосся було — я намагалася дібрати правильне слово, — було високим і пухким і спадало на плечі блискучими хвилями. Навіть Боббі Браун могла б подумати, що на ній забагато макіяжу. Реймонд, вражений, розтулив рота так, що в нього можна було просунути конверт. А от Лаура, здавалося, не помітила його реакції.
— Реймонде! Елеанор! — вигукнув Семмі, махаючи з глибини величезного крісла, оббитого оксамитом. — Лауро, принеси їм випити, добре? У нас має бути просекко, — сказав він упевнено.
— Тобі більше не можна, тату, — зауважив старший син. — Ти ж вживаєш знеболювальні.
— Та годі тобі, синку, життя тільки одне! — життєрадісно промовив Семмі. — Зрештою, могло бути значно гріше, еге ж, Елеанор?
Я кивнула. Звісно, він мав рацію. Кому, як не мені, це знати.
Лаура з’явилася перед нами, тримаючи в руках два келихи з шипучою рідиною, яка за кольором нагадувала сечу. На моє превелике здивування, я випила напій за три ковтки. Він був сухий і вершковий на смак, дуже смачний. Я замислилася над тим, чи був він дорогим і чи зміг би замінити горілку. Лаура подивилася на мене і наповнила мій келих.
— Ти схожа на мене — я п’ю лише бульбашки, — сказала вона схвально.
Я скинула поглядом кімнату.
— У тебе красивий будинок.
Вона кивнула.
— Я витратила кілька років, щоб зробити все так, як мені подобається, але тепер я почуваюся тут щасливою, — промовила вона.
10
Томас Дж. «Томмі» Карцеті — вигаданий персонаж американського драматичного телесеріалу «Дроти» (The Wires) компанії HBO, роль якого зіграв ірландський актор Ейдан Гіллен.