Нарешті виклали страви — і так, тут були сосиски в тісті, а ще сендвічі. Персонал розливав чай і каву без смаку з гіркуватим запахом з термосів у фабричний білий посуд. Це взагалі нікуди не годилося. Я точно не була налаштована на те, щоб пити гарячу коричневу рідину. У жодному разі. Мені зараз була потрібна прохолодна, чиста горілка.
В усіх готелях є бари, чи не так? Я не була завсідником готелів, але чудово знала, що спальні та бари були суттю їхнього існування. Я пішла до беззубої леді на рецепції, яка направила мене в інший довгий коридор, у кінці якого мав бути бар, вигадливо названий «Гауторн Лонж». Я стала на порозі й озирнулася. Місце було безлюдним, ігрові автомати миготіли для власного задоволення. Я увійшла всередину. Тільки я. Елеанор. Сама-самісінька.
Бармен дивився телевізор і неуважно витирав склянки.
— «Будинки з-під молотка»,[14] — сказав він, повернувшись до мене. Пригадую, що подумала, здивовано, що він був досить привабливим, а потім почала картати себе за цю думку. Моє упередження полягало в тому, що красиві, чарівні люди не будуть працювати в готелі «Гауторн Гаус» у п’ятницю в обід. Жінка на рецепції тільки підтвердила мої здогади, але насправді я почувалася ніяково, що в мене виникли такі упередження — звідки взагалі вони взялися? (Ледь чутний голос у моїй голові зашепотів: матуся.)
Бармен усміхнувся, оголюючи красиві зуби, а ще в нього були ясно-блакитні очі.
— По телевізору одне лайно, — сказав він таким голосом, від якого може лущитися фарба з відшліфованих стін. «Бачиш, я тобі казала!» — шепотів голос матусі.
— Правда? — запитала я. — На жаль, мене зазвичай немає вдень вдома, тому я не дивлюся телевізор.
— Можеш подивитися тут, якщо хочеш, — сказав чоловік, знизуючи плечима.
— Можна?
— Чому б ні? Тут усе одно більше нічого не відбувається, — промовив він, вказуючи рукою на порожній бар.
Я сіла на високий барний стілець — я завжди хотіла це зробити — і замовила горілку з колою. Він наливав повільно і, не питаючи, додав льоду і лимон, а потім посунув склянку до мене.
— Похорон? — запитав він.
Цікаво, звідки він знає, а потім я збагнула, що одягнена в усе чорне, туш розтеклася по щоках, а також немає іншої причини бути в цьому місці в цей час дня. Більше розмов не було потрібно, тому ми обоє всілися, щоб побачити, що Ієн та Дороті зроблять з будинком 1970-х років з терасою, який вони придбали на аукціоні за 95 тисяч фунтів стерлінгів, плануючи відновити ванну кімнату, встановити нову кухню та зробити прохід з вітальні до їдальні.
— Фінальний штрих, — сказав ведучий, — фарбуємо двері… у спокусливий відтінок зеленого.
— Зелені двері, — сказав бармен, не змигнувши оком, а за кілька секунд — дивовижно! — почала грати пісня. Ми обидва засміялися, і він підштовхнув мені іншу склянку горілки, не питаючи.
Ми перемкнули на передачу «Вільні жінки»,[15] її я ніколи раніше не бачила. Я пила вже четверту чарку горілки і все ще думала про похорон, але це мене вже не тривожило — це ніби вам у черевик потрапив камінчик, але ви його не виймаєте, бо зараз сидите, а не ходите.
Я подумала, що не відмовилася б зараз від сосиски в тісті, принаймні треба було покласти кілька в сумочку на потім, але раптом я пригадала, що взяла з собою нову, крихітну сумочку, у яку могла покласти хіба що два солодкі тістечка. Я пхикнула і захитала головою.
— Що трапилося? — запитав бармен.
Ми не запитували імен одне одного, це здавалося зайвим. Я трохи посунулася на стільці та нахилилася вперед, а потім, дещо стереотипно, поглянула в склянку.
— Та ні, усе добре, — легко промовила я. — Просто мені треба щось перекусити.
Бармен, який з плином часу втрачав для мене свою привабливість, наповнив чергову чарку горілкою й додав кóли, а потім підсунув до мене.
— Не поспішай, — сказав він. — Чому б тобі не залишитися тут ще ненадовго і не скласти мені компанію?
Я озирнулася навколо — бар все ще був порожнім.
— Може, хочеш прилягти ненадовго? — запитав він, постукуючи по моїй склянці та нахиляючись ближче. Я могла розгледіти збільшені пори на його носі, і деякі з них були забиті мікроскопічними чорними цятками.
— Можливо, — сказала я, — іноді мені потрібно полежати після кóли з горілкою.
14
«Будинки з-під молотка» (
15
«Вільні жінки» (