Сьогодні ж Райнер і Анна в гімназії, куди вони, на жаль, мусять ходити щодня, аж до іспитів на атестат зрілости.
Пан Вітковскі повернувся з війни без однієї ноги, але з честю, на війні він був значнішим, ніж тепер, тобто неушко-дженим, двоногим і служив в СС. Стільки ж ревности, скільки він вкладав колись в обрану професію, він вкладає тепер у своє хобі, що не знає жодних обмежень, — в художню фотографію. Колишні його супротивники звітрилися через димарі й крематорії Освенціма і Треблінки або вкрили собою слов'янські землі. Фотографуючи художньо, батько Райнера щодня переступає заново ті нікчемні межі, які сьогодні проведені для Німеччини. Лише обиватель знає такі межі у своєму приватному житті, у фотографії їх створює одяг, а Вітковскі-старший розриває тісні пута одягу і моралі. Мати відразу розпізнала, від кого їхній син успадкував потяг до мистецтва, — від батька. У батька око митця -любителя.
— Роздягайся, Марґарето, зробимо одне-два фото оголеної натури!
— Знову роздягатися, завжди, коли я прибираю, тобі приходить в голову фотографувати.
— Хто, як не я, утримує сім'ю? — питає пан Вітковскі, вдень — пепсіонер-інвалід, вночі — портьє. — Моє хобі, порнографія, — це все, чим мені залишається займатися з моїм каліцтвом. Для людей у віці порнографії не існує, вона для тих, ким необхідно управляти. Якщо вже мої діти не йдуть за мною в країну мого хобі, то бодай ти, Ґрсгель, підеш услід за мною. А тепер рухайся, мерщій, моїй камері не терпиться виконувати свої обов'язки.
— А ти не можеш фотографувати мене одягненою, як це роблять інші?
— Ні, одягненою може кожен, хто знімкує у вихідні задля свого задоволення. Крім того, я отримучо подвійне задоволення: по-перше, коли знімаю, і, по-друге, коли переглядаю знімки критичним оком, А між тим с проявляння і друк. Це теж приносить задоволення. В мистецтві результат треба завжди виборювати. От ти, Ґретель, себе пересилюєш, і це теж потрапляє на світлину. Обдарованість митця виявляється, серед іншого, в його очах, в глибині яких вона палає.
— Тож уперед! Хатня господиня в себе на кухні, за якою спостерігає хтось чужий, зайнята своїм туалетом, вона намагається прикритися, але під рукою немає нічого підходящого, скажімо, лишень одна кухонна рукавичка. Дякувати Богові, вона не прикриває навіть найнеобхідні-шого. А саме це найнеобхідніше мені й потрібне. Оскільки господиня до того ж незграбна, то прикриває не те, що треба. Нумо, Ґретель, давай! А тепер, дурепо, найголовніше, тобто шмонька, затінене.
— Я ж роблю так само, як минулого разу!
— От і неправильно, треба робити щоразу геть по-іншому, щоб досягти цікавого художнього ефекту. Залиш це все мені, хто тут фахівець з фотографії, ти чи я?
— Ти, Отто.
— Атож.
Мати, яка зазнала кращих днів (днів дружини офіцера СС), а не тільки нинішніх днів дружини фотомитця, смикалася і шарпалася, але покращення не було видно, радше погіршення.
— Зроби злякано обличчя. Ламати опір — це особливе збудження, на війні я сам часто ламав чийсь опір і ліквідовував багатьох осіб особисто. Сьогодні мучуся на одній позі, а тоді жінки зліталися до мене, ось що значать чари мундира. Розкішний був однострій. Пригадую, як у польських селах ми у військових чоботях не раз б роли в крові, яка сягала щиколоток. Вистав бедра вперед, ти мацапуро, куди знову поділася твоя кицька? Ось де вона!
Мати гундосить якусь журливу пісшо Кошата1 про лавку під березою. Вона думає про колосисте поле і прогулянку серед зелені — речі, якими з одноногим запросто не поділишся, адже той спаскудить настрій від самого початку.
Батько думає про поле чести, на якому він не залишився. Зате тепер він плекає поле подружньої чести, щоб його дружина, сучка, не ходила наліво до нескалічених чоловіків. Наглядати за нею неможливо, а що вона робить у бакалійника, коли ходить до нього?
Пані Вітковскі каже, що треба частіше бувати па свіжому повітрі. Пан Вітковскі каже, що зараз додасть їй сві-жости, і жбурляє чимось твердим їй у плече, аж вона вся стріпується. Знову буде синець.
— Я ж тебе прошу, шльондро ти. Я не вимагаю бозна-чого. А то повалю тебе милицями на землю. Раніше я кинувся б ще ґвалтом на тебе, однак тепер це неможливо, бо на одній нозі не дуже кудись кинешся (пе так-то вже легко звестися). Як риба, в якої взагалі немає ніг, але вона принадно плаває і пірнає. І тому я блискуче фотографую. А тепер розсунь ноги!