— А ти що, так сильно його шануєш?
— Кого? — запитала Клавдія вривчасто та з іноземним акцентом.
— Беренса!
— Mais va done avec ton Behrens![65] Окрім того, для танців надто тісно. — Et puis sur le tapis...[66] Краще подивімося на танці.
— Давай подивимося, — покірно промовив він та, цілком блідий, сидячи поряд з нею, став дивитися своїми блакитними задумливими, як у діда, очима на вбраних у маскарадні костюми пацієнтів, що юрмилися тут у салоні та навпроти в читальні. «Німа сестра» гарцювала з «Синім Гайнріхом», пані Саломон, виряджена світським кавалером, у фраці та білій камізельці, з манішкою, що роздулася на грудях, з намальованими вусиками, моноклем та в черевичках на височенних підборах, які недолуго визирали з-під чорних холіш, кружляла з П'єро, чиї кармазинові губи палали на білому напудреному обличчі, а очі були подібні до очей кролика-альбіноса. Грек у короткому плащику поважно крокував своїми бузковими трикотажними ногами навколо декольтованого та смагляво блискучого Расмуссена; прокурор у кімоно, генеральна консульша Вурмбрандт і молодий Ґензер танцювали навіть утрьох; що ж до пані Штер, то вона танцювала зі своєю мітлою, притискала її до серця та пестила щетину, наче то було людське волосся, підстрижене їжаком.
— Давай подивимося, — механічно повторив Ганс Касторп. Вони говорили тихим голосом під звуки піаніно. — Будемо тут сидіти та спостерігати, мовби вві сні. Для мене, маю тобі сказати, це справді як сон, що ми тут разом сидимо, — comme un rève singulièrement profonde, car il faut dormir très profondément pour rêver comme cela... Je veux dire: C'est un rêve bien connu, rêve de tout temps, long, étemel, oui, être assis près de toi comme à présent, voilà l'étemit[67].
— Poète! — сказала вона. — Bourgeois, humaniste et poète — voila l'Allemand au complet, comme il faut![68]
— Je crains que nous ne soyons pas du tout et nullement comme il faut, — відповів він. — Sous aucun égard. Nous sommes peut-rtre des важкі діти нашого життя, tout simplement[69].
— Joli mot. Dis-moi done... Il n'aurait pas été fort difficile de rêver ce rêve-là plus tôt. C'est un peu tard que monsieur se résout à adresser la parole a son humble servante[70].
— Pourquoi des paroles? — сказав він. — Pourquoi parler? Parler, discourir, c'est une chose bien républicaine, je le concède. Mais je doute que ce soit poétique au même degré. Un de nos pensi-onnaires, qui est un peu devenu mon ami, M. Settembrini...[71]
— Il vient de te lancer quelques paroles[72].
— Eh bien, c'est un grand parleur sans doute, il aime même beaucoup à réciter de beaux vers, — mais est-ce un poète, cet homme-là?[73]
— Je regrette sinenrement de n'avoir jamais eu le plaisir de faire la connaissance de ce chevalier[74].
— Je le crois bien[75].
— Ah! Tu le crois[76].
— Comment? C'était une phrase tout à fait indifférente, ce que j'ai dit là. Moi, tu le remarques bien, je ne parle guère le français. Pourtant, avec toi je préfère cette langue à la mienne, car pour moi, parler français, c'est parler sans parler, en quel-que manière, — sans responsabilité, ou comme nous parlons en rêve. Tu comprends?[77]
— A peu près[78].
— Çа suffit... Parler, — вів далі Ганс Касторп, — pauvre affaire! Dans l'étemité, on ne parle point. Dans l'étemité, tu sais, on fait comme en dessinant un petit cochon: on penche la tête en arrière et on ferme les yeux[79].
— Pas mal, ça! Tu es chez toi dans l'étemité, sans aucun do-ute, tu la connais à fond. Il faut avouer que tu es un petit rêveur assez curieux[80].
— Et puis, — сказав Ганс Касторп, — si je t'avais parle plus tôt, il m'aurait fallu te dire «vous»[81].
— Eh bien, est-ce que tu as l'intention de me tutoyer pour toujours?[82]
— Mais oui. Je t'ai tutoyée de tout temps et je te tutoierai étemellement[83].
— C'est un peu fort, par exemple. En tout cas tu n'auras pas trop longtemps l'occasion de me dire «tu». Je vais partir[84].
Він не зразу зрозумів. Потім увесь затремтів, розгублено озираючись, ніби несподівано пробудився зі сну. Їхня розмова велася досить повільно, оскільки Ганс Касторп вимовляв французькі слова, затинаючись і мовби вагаючись. Звуки піаніно, що вмовкли на мить, зазвучали знову, тепер заграв мангаймець, він замінив хлопця-слов'янина і поставив перед собою ноти. Поряд з ним сіла пата Енґельгарт, аби перегортати сторінки. Людей у залі поменшало. Очевидно, багато пацієнтів перейшли на горизонтальну позицію. Попереду ніхто вже не сидів. У читальні взялися за карти.
— Що ти сказала? — перепитав Ганс Касторп ослаблим голосом.
— Я від'їжджаю, — повторила вона посміхаючись і, очевидно, була подивована тим, що він нараз ніби закляк.
— Не може бути, — сказав він. — Це жарт.
— Зовсім ні. Цілком серйозно. Я від'їжджаю.
— Коли?
— Та завтра. Apres diner[85].
Йому здалося, що в нього всередині стався обвал. Він запитав:
— Куди ж це?
— Дуже далеко звідси.
— В Дагестан?
— Tu n'es pas mal instruit. Peut-être, pour le moment...[86]
— Хіба ти одужала?
— Quant à за... non[87]. Але Беренс вважає, що перебування тут мені, напевне, нічого не дасть. C'est pourquoi je vais ris-quer un petit changement d'air[88].
— Значить, ти повернешся?
— Це питання. І, головне, питання — коли. Quant à moi, tu sais, j'aime la liberté avant tout et notamment celle de choisir mon domicile. Tu ne comprends guère ce que c'est: être obsédé d'indépendance. C'est de та race, peut-être[89].
— Et ton mari au Daghestan te l'accorde, — ta liberté?[90]
— C'est la maladie qui me la rend. Me voilà à cet endroit pour la troisième fois. J'ai passé un an ici, cette fois. Possible que je revienne. Mais alors tu seras bien loin depuis longtemps[91].
— Ти так гадаєш, Клавдіє?
— Mon prénom aussi! Vraiment tu les prends bien au sérieux les coutumes du camaval![92]
— А ти знаєш, наскільки я хворий?
— Oui — non — comme on sait ces choses ici. Tu as une petite tache humide la dedans et un peu de fièvre, n'est-ce pas?[93]
— Trente-sept et huit ou neuf l'après-midi,[94] — сказав Ганс Касторп. — А ти?
— Oh, mon cas, tu sais, c'est un peu plus compliqué... pas tout à fait simple[95].
— Il у a quelque chose dans cette branche de lettres hu-maines dite la médecine, — сказав Ганс Касторп, — qu'on ар-pelle bouchement tuberculeux des vases de lymphe[96].
— Ah! Tu as mouchardé, mon cher, on le voit bien[97].
67
— Наче в незвичайно глибокому сні, адже треба спати дуже глибоким і міцним сном, аби бачити такі сновидіння... Я хочу сказати, мені цей сон добре знайомий, він снився мені завжди, довгий, вічний... атож, сидіти отак з тобою — це вічність.
68
— Поет! —
69
— Я боюся, що ми зовсім і аніскілечки не такі, як має бути, —
70
— Гарні слова. Але послухай... Хіба важко було побачити сон раніше. Ви, пане, трохи запізно вирішили звернутися з люб'язними словами до вашої покірної слуги.
71
— Для чого слова? — сказав він. — Для чого говорити? Говорити, обговорювати — це звичайно по-республіканськи, маю визнати. Проте я сумніваюся, щоб це було такою ж мірою поетично. Один з наших пацієнтів, із яким я трохи здружився, пан Сеттембріні...
73
— Гаразд, він великий балакун, він навіть дуже полюбляє декламувати гарні вірші, але хіба ця людина — поет?
77
— Як? Та я ж це просто так сказав. Як ти, напевне, помітила, я не розмовляю французькою. Але з тобою надаю перевагу цій мові перед рідною, оскільки для мене говорити французькою — це, в певному сенсі, говорити, не говорячи, — тобто не відповідати за свої слова, як ми говоримо вві сні. Розумієш?
79
— Досить... Говорити, —
80
— Незле сказано! Ти, звичайно, у вічності як удома. Треба визнати, що ти досить цікавий молодий мрійник.
81
— І потім, —
84
— Ну, це вже трохи зайве. В кожному разі, тобі довго не доведеться називати мене на «ти». Я від'їжджаю.
89
— Щодо мене, то, знаєш, я перш за все люблю свободу й, зокрема, свободу вибирати собі місце де жити. Ти, напевне, зовсім не розумієш, що це таке — бути одержимим почуттям незалежности. Можливо, це від мого народу.
91
— Свободу мені надає хвороба. Я тут уже втретє. Цього разу пробула тут цілий рік. Можливо, що повернусь. Але ти вже давно будеш далеко звідси.
93
— Так і ні... Ну, як знають тут такі речі. В тебе там усередині маленька мокра плямка, й невисока температура, чи не так?
96
— У тій галузі гуманітарних наук, яка зветься медициною, —