— C'est un sujet qui ne donne pas beaucoup à penser. Tu es un petit bonhomme convenable, de bonne famille, d'une te-nue appétissante, disciple docile de ses précepteurs et qui retoumera bientôt dans les plaines, pour oublier complètement qu'il a jamais parlé en rêve ici et pour aider a rendre son pays grand et puissant par son travail honnête sur le chantier. Voilà ta photographie intime, faite sans appareil. Tu la trouves exacte, j'espère?[128]
— Il у manque quelques détails que Behrens у a trouvés[129].
— Ah, les médecins en trouvent toujours, ils s'y connais-sent...[130]
— Tu paries comme Monsieur Settembrini. Et ma fièvre? D'ou vient-elle?[131]
— Allons done, e'est un incident sans conséquence qui pas-sera vite[132].
— Non, Clawdia, tu sais bien que ce que tu dis là, n'est pas vrai, et tu le dis sans conviction, j'en suis sûr. La fièvre de mon corps et le battement de mon coeur harassé et le frissonnement de mes membres, e'est le contraire d'un incident, car ce n'est rien d'autre... — і його бліде обличчя з губами, що посмикувалися, схилилося нижче до неї, — rien d'autre que mon amour pour toi, oui, cet amour qui m'a saisi à l'instant, ou mes yeux font vue, ou, plutôt, que j'ai reconnu, quand je t'ai reconnue toi, — et c'était lui, évidemment, qui m'a mené à cet endroit...[133]
— Quelle folie![134]
— Oh, l'amour n'est rien, s'il n'est pas de la folie, une chose insensee, défendue et une aventure dans le mal. Autrement e'est une banalité agréable, bonne pour en faire de petites chansons paisibles dans les plaines. Mais quant à ce que je t'ai reconnue et que j'ai reconnu mon amour pour toi, — oui, c'est vrai, je t'ai déjà connue, anciennement, toi et tes yeux merveilleusement obliques et ta bouche et ta voix, avec la-quelle tu paries, — une fois déjà, lorsque j'étais collégien, je t'ai demandé ton crayon, pour faire enfin ta connaissance mondaine, parce que je t'aimais irraisonnablement, et c'est de là, sans doute c'est de mon ancien amour pour toi que ces marques me restent que Behrens a trouvées dans mon corps, et qui indiquent que jadis aussi j'étais malade...[135]
Його зуби цокотіли. Він випростав одну ногу з-під рипучого крісла й, фантазуючи далі, виставив її вперед, а коліном другої ноги торкнувся підлоги, — й ось він уже стоїть на колінах, схиливши голову та тремтячи всім тілом. — Je t'aime, — белькотів він, — je t'ai aimée de tout temps, car tu es le Toi de ma vie, mon rêve, mon sort, mon envie, mon étemel désir...[136]
— Allons, allons! — сказала вона. — Si tes précepteurs te voyaient...[137]
Він з відчаєм похитав головою, схилившись обличчям до килима, й відповів:
— Je m'en ficherais, je me fiche de tous ces Carducci et de la République éloquente et du progrès humain dans le temps, car je t'aime![138]
Вона обережно погладила його по коротко підстриженому волоссі на потилиці.
— Petit bourgeois! — сказала вона. — Joli bourgeois a la petite tache humide. Est-ce vrai que tu m'aimes tant?[139]
У захопленні від її доторків, ставши на обидва коліна, відкинувши голову та заплющивши очі, він вів далі:
— Oh, l'amour, tu sais... Le corps, l'amour, la mort, ces trois ne font qu'un. Car le corps, c'est la maladie et la volupté, et c'est lui qui fait la mort, oui, ils sont charnels tous deux, l'amour et la mort, et voilà leur terreur et leur grande magie! Mais la mort, tu com-prends, c'est d'une part une chose mal famée, impudente qui fait rougir de honte; et d'autre part c'est une puissance très solennelle et très majestueuse, — beaucoup plus haute que la vie riante gag-nant de la monnaie et farcissant sa panse, — beaucoup plus vénérable que le progrès qui bavarde par les temps, — parce qu'elle est l'histoire et la noblesse et la piété et l'étemel et le sacré qui nous fait tirer le chapeau et marcher sur la pointe des pieds... Or, de même, le corps, lui aussi, et l'amour du corps, sont une affaire indécente et fâcheuse, et le corps rougit et pâlit à sa surface par frayeur et honte de lui-même. Mais aussi il est une grande gloire adorable, image miraculeuse de la vie organique, sainte merveille de la forme et de la beauté, et l'amour pour lui, pour le corps humain, c'est de même un intérêt extrêmement humanitaire et une puissance plus éducative que toute la pédagogie du monde!.. Oh, enchantante beauté organique qui ne se compose ni de teinture à l'huile ni de pierre, mais de matière vivante et corruptible, pleine du secret fébrile de la vie et de la pourriture! Regarde la symétrie merveilleuse de l'édifice humain, les épaules et les hanches et les mamelons fleurissants de part et d'autre sur la poitrine, et les cotes arrangées par paires, et le nombril au milieu dans la mollesse du ventre, et le sexe obscur entre les cuisses! Regarde les omop-lates se remuer sous la peau soyeuse du dos, et l'échine qui descend vers la luxuriance double et fraîche des fesses, et les grandes branches des vases et des nerfs qui passent du tronc aux rameaux par les aisselles, et comme la structure des bras correspond à cel-le des jambes. Oh, les douces régions de la jointure intérieure du coude et du jarret avec leur abondance de délicatesses organiques sous leurs coussins de chair! Quelle fête immense de les caresser, ces endroits délicieux du corps humain! Fête à mourir sans plain-te après! Oui, mon dieu, laisse-moi sentir l'odeur de la peau de ta rotule, sous laquelle l'ingénieuse capsule articulaire secrète son huile glissante!
Laisse-moi toucher dévotement de ma bouche l'Arteria fe-moralis qui bat au front de ta cuisse et qui se divise plus bas en les deux arteres du tibia! Laisse-moi ressentir l'exhalation de tes pores et tâter ton duvet, image humaine d'eau et d'albumine, destinée pour l'anatomie du tombeau, et laisse-moi périr, mes lèvres aux tiennes![140]
Він розплющив очі тільки тоді, коли все це промовив; відкинувши голову, випроставши поперед себе руки, в яких тримав срібний олівець, він досі стояв на колінах, тремтів і здригався. Вона сказала:
— Tu es en effet un galant qui sait solliciter d'une manière profonde, à l'allemande [141].
І вона наділа на нього паперовий ковпак.
— Adieu, mon prince Camaval! Vous aurez une mauvaise ligne de fièvre ce soir, je vous le prédis[142].
Вона підхопилася з крісла, ковзаючою ходою попрямувала килимком до дверей, на порозі нерішуче зупинилася, напівобернувшись до нього, піднявши оголену руку та тримаючись за одвірок. Потім тихим голосом кинула через плече:
— N'oubliez pas de me rendre mon crayon[143]. І вийшла з кімнати.
128
— Це тема нескладна. Ти пристойний хлопчина з доброї родини, з приємними манерами, слухняний учень своїх наставників, ти скоро повернешся на рівнину й назавжди забудеш про те, що колись тут говорив уві сні, станеш чесно працювати на верфі для слави та могутности своєї країни. Ось твій внутрішній знімок, зроблений без рентгену. Сподіваюся, що ти вважаєш його точним!
133
— Ні, Клавдіє, ти добре знаєш, що це неправда, й говориш без жодного переконання, я певен. І лихоманка, і прискорене серцебиття, яке мені допікало, й те, що все тіло морозило — все це зовсім не випадкові явища, навпаки, це не що інше, як... —
135
— О, любов — це ніщо, коли немає в ній безумства, нерозсудливости, якщо вона не заборонена, якщо боїться злого. Бо інакше — вона лише приємна банальщина, яка годиться тільки як тема для безневинних пісеньок на рівнині. А стосовно того, що я пізнав тебе та пізнав мою любов до тебе — так, це таки правда, я вже знав тебе в минулому, тебе й твої дивовижні очі з косим розрізом, і твій рот, і твій голос, — й одного разу, коли ще був школярем, я вже був попросив у тебе олівця, щоб нарешті познайомитися з тобою як слід, оскільки нерозсудливо кохав тебе, і ось одтоді, від тієї давньої моєї любови до тебе, очевидно, й залишилися в мені ті сліди, які знайшов Беренс і які вказують на те, що я й раніше був хворим...
136
— Я кохаю тебе, —
138
— Наплювати, наплювати мені на всіх тих Кардуччі та на республіку з її красномовством, і на людський поступ з його розвоєм у часі, через те, що я кохаю тебе!
139
— Маленький буржуа! —
140
— О, любов, ти знаєш... Тіло, любов, смерть — то є триєдність. Адже тіло — це хвороба та жадання, й воно призводить до смерти, так, смерть і любов — вони обидві мають у собі тілесність, ось у чому їхній жах і їхня велика магія! Але смерть, розумієш, це, з одного боку, щось ганебне, стидке, що змушує червоніти від сорому, а з іншого боку — це сила, дуже врочиста й велична, смерть — набагато вища за життя, яке собі регоче, наживає гроші та набиває черево, — значно почесніша, ніж поступ, який базікає про себе в усі часи; тоді як смерть — це історія, й шляхетність, і благочестивість, і вічність, і те, що є для нас священним, у присутності чого ми здіймаємо капелюха та ступаємо навшпиньки... Те саме стосується й тіла, тілесного кохання, адже це щось непристойне, недобре, й тіло своєю поверхнею червоніє та блідне від страху та сорому перед самим собою. Але водночас тіло — це торжество величі й слави, це чудодійний образ органічного життя, свята, дивовижна форма й краса, любов до нього, до людського тіла, є також вищою мірою гуманним інтересом, більш потужним виховним началом, ніж уся разом педагогіка світу!.. О, чаруюча краса органічної плоті, створена не за допомогою олійних фарб та каменю, а з живої та тлінної матерії, сповненої таємницею життя та розпаду! Поглянь на дивовижну симетрію, за якою побудована людина, на ці плечі, стегна та квітучі пиптики обох грудей, на ребра, що йдуть попарно, на нулик посеред м'якої округлости живота та на загадкову стать поміж ніг! Поглянь, як рухаються лопатки на спині під шовковистою шкірою, як хребет опускається до пишности подвійних і свіжих сідниць, на великі гілки судин та нервів, які, йдучи від торса, розгалужуються під пахвами, й на те, як будова рук відповідає будові ніг. О, ніжні ділянки внутрішнього згину ліктів та колін, з їхньою неймовірною органічною вишуканістю під подушками плоті! Яка неймовірна радість — пестити ці такі ніжні місця людського тіла. Радість, від якої можна вмерти без жалю! Так, о Боже, дай мені відчути аромат шкіри на твоїй колінній чашечці, під якою хитромудра суглобна сумка виділяє слизьку змазку! Дай мені з благоговінням торкнутися вустами до твоєї Arteria femoralis, яка пульсує у верхній частині стегна і нижче розділяється на дві артерії tibia! Дай мені відчути випари твоїх пор та торкнутися до пушка на твоєму тілі, образ людський з води та альбуміну, дай мені згинути, припавши губами до твоїх губ!
141
— Ти справді галантний пан, який уміє домагатися свого з якоюсь особливою глибиною, як істинний німець.
142
— Прощайте, принце Карнавал! Сьогодні у вас різко підніметься температурна крива, я вам це пророкую.