— Добряча плутанина, — сказав Ганс Касторп. У калошах та зимовому пальті він спускався разом з братом до містечка, аби купити ковдри для процедур лежання, адже було ясно, що в таку негоду лише своїм пледом він не обійдеться. Спочатку він навіть подумував, чи не варто купити хутряного мішка, та зрештою відмовився від цього, можна сказати, злякався такої думки.
— Ні, ні, — сказав він, — обмежимося ковдрами! Для них удома я знайду застосування, ковдри потрібні скрізь, у цьому немає нічого особливого чи дивного. Тоді як хутряний мішок — це вже досить спеціальна річ. Зрозумій мене правильно, якщо я придбаю хутряний мішок, мені здаватиметься, буцім-то я хочу тут оселитися й, так би мовити, вже належу до вашого товариства... Коротше кажучи, немає чого тут і говорити, абсолютно не варто купувати хутряний мішок на якихось два-три тижні.
Йоахим погодився, й вони придбали в багатій крамниці англійського кварталу дві верблюжі ковдри, такі самі, як у Йоахима, особливо довгі й широкі, приємно м'які на дотик вироби в натуральному кольорі; потім брати розпорядилися негайно переслати ковдри до міжнародного санаторію «Берґгоф», кімната 34. Ще сьогодні по обіді Ганс Касторп мав намір ними скористатися.
Звичайно, це відбулось після другого сніданку, адже розпорядок дня не давав жодної іншої можливости спуститися до містечка. Тепер дощило, й сніг перетворився в бризкаючу крижану кашу. На шляху додому вони наздогнали Сеттембріні, який під парасолею також ішов до санаторію, хоча й простоволосий. Італієць був геть пожовклий і, з усього видно, перебував у елегійному настрої. Правильними, чітко дібраними словами він нарікав на холод і вологість, від яких так страждав. Якби, принаймні, ввімкнули опалення! Але ця жахлива адміністрація вимикає опалення, тільки-но перестає падати сніг — абсурдне правило, позбавлене здорового глузду! І коли Ганс Касторп відповів, що, на його думку, низька температура в кімнатах може становити один із принципів терапії, — очевидно, таким чином намагаються уникнути розніження пацієнтів, на що Сеттембріні відповів з нищівною іронією:
— Як ви кажете, принципи терапії? Високі й недоторканні принципи терапії!
Ганс Касторп справді говорив про них правильним тоном, а саме тоном релігійности та покори. Лише впадало в око — навіть коли бути цілком позитивно настроєним — що безперечною пошаною користуються саме ті принципи, які повністю збігаються з економічними інтересами власників закладу — тоді як на інші принципи, котрі з такими інтересами не дуже пов'язані, здебільше заплющують очі... Й поки брати сміялися, Сеттембріні, у зв'язку з теплом, якого йому так бракує, взявся розповідати про свого померлого батька.
— Мій батько, — промовив він розтяжно й мрійливо, — був такою тонкою натурою — чутливою й тілом, і душею! Як любив він узимку свій маленький, теплий кабінетик, щиро любив, там завжди мало бути двадцять градусів за Реомюром завдяки розпеченій до червоного пічці, і коли в холодні дощові дні чи в такі, коли людину наскрізь пронизує вітер трамонтана, хтось заходив у передпокій, тоді тепло накривало його плечі ніби м'яке пальто, а очі переповнювалися слізьми розчулености. Кабінетик був ущерть заповнений книжками й рукописами, серед яких були й справжні коштовності, ось так, серед духовних скарбів, стояв він у своєму фланелевому халаті за вузьким бюрком і віддавався літературі — такий худенький, маленький, на добру голову нижчий за мене, можете собі уявити! Але з пишними пасмами сивого волосся на скронях та таким довгим, витонченим носом... Який це був романіст, панове! Один із перших у свій час знавець нашої мови, яких мало, латинський стиліст, рівного якому й не було, uomo letterato[3], за визначенням Боккаччо... До нього здалеку приїздили вчені мужі, аби поділитися думками, один з Ґапаранди, інший з Кракова, вони спеціально їхали до Падуї, до нашого міста, щоб скласти йому шану, а він приймав їх з дружньою гідністю. Він був визначним поетом, який на дозвіллі складав оповідання елегантною тосканською прозою — був майстром idioma gentile[4], — сказав Сеттембріні з видимою насолодою, звуки рідної мови він повільно розчинив на язиці, похитуючи при цьому головою.
— Свій садок він розбив за прикладом Вергілія, — вів далі Сеттембріні, — й те, про що говорив, було здоровим та гарним. Але в своєму кабінетику він мусив мати тепло, обов'язково тепло, інакше драгонів і ледь не плакав з досади, що його змушують мерзнути. Тож уявіть собі, інженере і ви, пане лейтенанте, як я, син свого батька, маю катуватися в цьому проклятому, варварському місці, де в розпал літа тіло тремтить від холоду, а принизливі відчуття постійно знущаються над душею! Ох, це таки тяжко! Що за люди нас оточують! Цей надвірний радник — блазнюватий чортів прислужник. Кроковскі, — тут Сеттембріні вдав, ніби ніяк не може вимовити це прізвище, — Кроковскі, цей безсовісний панотець, що приймає сповіді, він ненавидить мене, бо моя людська гідність не дозволяє мені піддатися на його попівське неподобство... А за моїм столом... Що за товариство, з яким я вимушений приймати їжу! По праву руку сидить бровар з Галле — звати його Маґнус — із вусами, що нагадують жмут сіна. «Дайте мені спокій з вашою літературою! — каже він. — Що вона дає? Красиві характери! Що мені робити з тими красивими характерами! Я практик, і красиві характери в житті майже не трапляються». Ось таке уявлення склалося в нього про літературу. Красиві характери, о матінко Божа! Його жінка сидить навпроти нього і втрачає білок, все більше і більше тупіючи. Огидно все це, ну просто біда...
Не змовляючись, Йоахим та Ганс Касторп були однієї думки про цю промову: вона здалася їм жалісливою та неприємно підбурювальною, зрештою, й розважальною, вибудованою на сміливій і в'їдливій непокорі. Ганс Касторп щиро сміявся про «жмут сіна» та «красиві характери», чи, радше, з того кумедно розпачливого тону, з яким Сеттембріні про це розповідав. Потім хлопець сказав:
— Так, у подібних закладах товариство завжди досить строкате. Сусідів за столом тобі не вибереш, та й до чого б це призвело. За нашим столом також сидить одна дама... Пані Штер, гадаю, ви її знаєте. Настільки неосвічена, що аж страшно, іншого слова не добереш, і часом просто не знаєш, куди відвести очі, коли вона патякає. До того ж дуже нарікає на свою температуру й про те, що вона така млява, а сама, на жаль, далеко не найлегший випадок. Це так дивно: хворий і дурний, — не знаю, чи я правильно висловлююсь, але мені здається особливо дивним, коли хтось є дурним і до того ж іще й хворим, коли таке збігається, то це найбільша біда на світі. Абсолютно не знаєш, яку треба робити міну, адже до хворого хочеться підійти з серйозністю та повагою, еге ж, хвороба — це певною мірою щось гідне пошани, якщо так можна висловитися. Та коли постійно сюди підмішується глупота з усіма тими «фомулусами», та «космічними закладами», та іншими ляпсусами, то вже справді не знаєш, сміятися чи плакати, це дилема для людських почуттів, така розпачлива ситуація, що й словами не опишеш. Я вважаю, що це не пасує одне до одного, не римується, ми не звикли уявляти собі таке разом. Гадаємо, дурна людина повинна бути здоровою та звичайною, а хвороба має робити людей витонченими, розумними й особливими. Як правило, так собі думають. Хіба ні? Здається я сказав більше, ніж міг, — завершив Ганс Касторп. — Це лише через те, що ми випадково звернулися до цієї теми... — Він зовсім уже спантеличився.
Йоахим також був трохи збентежений, а Сеттембріні мовчав, звівши брови, що виглядало так, ніби з ввічливости чекав кінця промови. Насправді він мав намір спершу остаточно збити Ганса Касторпа з пантелику, а потім уже відповісти:
— Sapristi[5], інженере, у вас просто філософський дар пробивається на світ Божий, чого я від вас аж ніяк не сподівався! За вашою теорією, ви маєте бути не настільки здоровим, як то здається на вигляд, адже ви наділені інтелектом. Одначе дозвольте мені зауважити, що я не можу простежити за вашими дедукціями, я відкидаю їх, ба навіть перебуваю щодо них у стані ворожости. Ви бачите: я виявляю деяку нетерпимість стосовно питань духовного характеру, і нехай мене сприймають за педанта, але я не пропущу такі погляди без боротьби, погляди, що, на мою думку, мають бути піддані нещадній критиці, зокрема і погляди, розвинуті вами...