— Dépêchez-vous, monsieur! — сказав французький консьєрж. — La conférence de М. Krokowski vient de commencer[11].
Ганс Касторп кинув капелюха та ціпок до гардероба й, увесь задиханий, поквапно й обережно просунувся крізь скляні двері їдальні, де санаторне товариство сиділо рядами на стільцях, тоді як з лівого, вужчого боку доктор Кроковскі у сурдуті стояв перед столом, на якому була карафка з водою, й говорив...
Психоаналіз
На щастя, поряд з дверима було крайнє вільне місце. Ганс Касторп підсів туди боком і зробив такий вигляд, ніби він сидить тут від самого початку. Публіка зі свіжими силами зосередила всю увагу на вуста доктора Кроковскі, а Ганса Касторпа й не помітила; й то було добре, адже вигляд у нього був кепський: обличчя бліде як полотно, а костюм заплямований кров'ю, так що він радше нагадував убивцю, що повернувся після останнього злочину. Коли він сідав, жінка попереду обернулася та обвела його поглядом своїх вузьких очей. Це була мадам Шоша, він констатував це з певною гіркотою. Що за чортівня! Немає ніде для неї спокою. Ганс Касторп сподівався спокійно посидіти й трохи відпочити, а тут вона просто під носом — випадок, якому за інших обставин, він, можливо, зрадів би, та бувши стомленим і засмиканим, він з цього нічого не мав. Лише нові випробування для серця, й протягом усієї лекції йому тепер спиратиме дихання. Такими самими очима, як у Пшибислава, поглянула вона на нього, поглянула на його обличчя та на заплямований костюм — до речі, досить безцеремонно й безтактно, що цілком пасує до манер жінки, яка грюкає дверима. Як нечемно вона поводиться! Зовсім не як жінки з домашнього оточення Ганса Касторпа — ті з рівною спиною обертали голови до сусіда за столом й говорили лише кутиками губів. Пані Шоша сиділа, зігнувшись і розслабившись, її спина зсутулилась, плечі виступали вперед, окрім того вона й голову нагнула, так що ззаду над вирізом її білої блузи випнувся шийний хребець. Пшибислав також тримав голову подібним чином; проте він був відмінником, що жив у пошані (хоча це зовсім не було причиною того, що Ганс Касторп саме в нього позичив олівця) — тоді як тут було цілком ясно, що вільна поза пані Шоша, її гримання дверима, безтактні погляди були пов'язані з її хворобою; так саме в цьому проявлялась ота нестриманість, оті не почесні, але майже безмежні переваги, використовуванням яких так уславився пан Альбін...
Поки Ганс Касторп дивився на зсутулену спину пані Шоша, його думки сплуталися, вони перестали бути думками й перетворились у напівмарення, в які ніби здалеку вливався повільний баритон доктора Кроковскі та його м'яке, тремтливе «р». Але тиша в залі, глибока увага, що тримала все навколо в своїй орбіті, вплинула на нього й буквально пробудила з напівсну. Він роззирнувся... Поряд з ним, схиливши голову до грудей, сидів лисуватий піаніст і слухав з розтуленим ротом та схрещеними руками. У вчительки, пані Енгельгарт, що сиділа трохи далі, були жадібні очі та сливово-червоні плями на щоках — наслідок спеки, що відбивався й на обличчях інших дам, на яких поглянув Ганс Касторп, навіть на пані Саломон там, поряд з паном Альбіном, так само й на жінці броваря пані Маґнус, що втрачала білок. На обличчі пані Штер, що сиділа трохи далі позаду, було написане таке неосвічене захоплення — просто жах, тоді як кольору слонової кістки пані Леві, напівзаплющивши очі та розкинувши на бильцях стільця свої плескаті руки, нагадувала б мерця, якби лише її груди не здіймалися й не опускались у чіткому ритмі, що ще більше нагадувало Гансові Касторпу жіночу воскову фігуру, яку він колись бачив у паноптикумі й яка мала в грудях привідний механізм. Багато гостей наставляли до вух долоні чи, принаймні, жестами натякали на це, тримаючи долоню на півдорозі до вуха, так мовби під час руху вони заклякли від уваги. Прокурор Паравант, засмаглий, очевидно, нівроку дужий чоловік, навіть тряс своє вухо вказівним пальцем, аби покращити чутність, а потім знову поринав у мовний потік доктора Кроковскі.
А що ж казав доктор Кроковскі? Яким був плин його думок? Ганс Касторп напружив увагу, аби розібратися, про що йдеться, але це вдалося йому не зразу, оскільки початок він прослухав, а, розмірковуючи про розслаблену спину пані Шоша, проґавив ще більше. Йшлося про силу... таку силу... одне слово, про силу любови, ось про що тут ішлося. Ясна річ! Тему було сформульовано в назві цілого циклу лекцій, про що ж міг доктор Кроковскі ще говорити, адже це була його сфера. Спершу видавалося трохи дивним слухати лекцію про кохання, тоді як зазвичай Ганс Касторп слухав лекції про такі речі, як передавальні механізми в суднобудуванні. Яким же чином можна взятися за висвітлення перед публікою предмета з такими невловимими та прихованими властивостями? Доктор Кроковскі висвітлював тему комбінованим чином, водночас поетичним та вченим стилем, безцеремонно по-науковому, що разом з тим звучало як поема; це трохи збивало з пантелику Ганса Касторпа, разом з тим саме ця особливість могла бути причиною того, що в дам так палали щоки, а чоловіки хапалися за вуха. Зокрема промовець постійно вживав слово «любов» щораз у дещо іншому значенні, тож ніколи не було ясно, про що мова: чи йдеться про платонічність, чи про пристрасну тілесність — це викликало легке відчуття морської хвороби. Ганс Касторп ще зроду не чув, аби це слово так часто вимовляли, як оце зараз; якщо подумати, то йому здавалося, що він сам ще ніколи не вимовляв його й не чув з вуст інших. Можливо, це було не так — у кожному разі, йому здавалося, що таке часте повторення не є доречним. Більше того, оті два двозначні склади з язичним та губним звуком, ще й лабіальним голосним між ними з часом стало йому осоружним, воно нагадувало щось таке, ніби як розведене молоко — щось синювато-біле, кашоподібне, особливо в порівнянні з тими соковитими висловлюваннями, які доктор Кроковскі таки досить уміло вставляв. Адже було очевидно, що можна говорити різкі речі, не провокуючи при цьому людей залишити залу, якщо почати так, як він. Доктор Кроковскі не задовольнявся лиш озвученням загальновідомих, але таки замовчуваних речей, про які говорив із потрясаючим тактом; він руйнував ілюзії, невблаганно розкривав суть подружнього життя, не залишав каменя на камені від сентиментальної віри в гідність сивини та в янгольську чистоту дитини. До речі, навіть під сурдут він носив м'який, накладний комірець та сандалі поверх сірих шкарпеток, що створювало враження принциповости та ідеалізму, хоча Ганс Касторп від того злегка оторопів. Перед собою на столі він мав книжки та окремі аркуші й використовував їх для ілюстрації своїх міркувань, різноманітні приклади та анекдоти з них, навіть неодноразово цитував вірші. Доктор Кроковскі вів мову про жахливі форми любови, дивацькі, сповнені страждання й лячні варіації її проявів і сили. Поряд з будь-якими природними потягами, казав він, любов є найбільш хисткою та вразливою, за своєю природою схильною до викривлення й невиліковних збочень, і в цьому немає нічого дивного, адже цей імпульс не є чимость простим, за своєю природою він складається з численних елементів, є таким цілим, до складу якого завжди долучаються різні викривлення. Оскільки ж, вів далі доктор Кроковскі, оскільки ж виправдано відхилявся висновок про те, що з викривлених складових частин має випливати викривленість цілого, то довелося частину леґітимности цілого, якщо вже не цілковиту леґітимність цілого, перенести на окремі викривлення. Цього вимагає логіка, й з цим він просить своїх слухачів погодитися. Душевний спротив та корективи, пристойні, впорядковуючі інстинкти, — він ледь не сказав «буржуазного характеру», — завдяки їхньому врівноважувальному та обмежувальному впливу викривлені складові частини зливаються в повноцінне й корисне ціле — процес, який спостерігається дедалі частіше й заслуговує на абсолютне схвалення, хоча його результат (як додав доктор Кроковскі з певною зверхністю) не стосується ні лікаря, ні мислителя. В інших випадках цей процес не вступає в дію, не бажає й не повинен уступати в дію, й хто може сказати, патетично запитував доктор Кроковскі, чи це не є шляхетнішим, духовно ціннішим випадком? Адже в такому разі до протидіючих сил: до любовного потягу та протилежним до нього імпульсам, серед яких насамперед слід назвати сором та огиду, додається надзвичайне напруження та пристрасть, що переступають межу буржуазно-міщанського й ведуть до глибин душі, боротьбі між ними перешкоджає оте замирення, убезпечення та ошляхетнення внутрішніх потягів, що веде до звичної гармонії, до любовного життя за приписом. Отож це боротьба між силами цнотливости та силами любови — адже йдеться саме про ці сили — й чим же вона завершується? Очевидно, що перемогою цнотливости. Страх, благочинність, огида перед непристойністю, тремтлива потреба чистоти, вони подавлюють любов, тримають її зв'язаною в темряві, в свідомості, а фізично якщо й задовольняють її безумні вимоги, то лише наполовину, але далеко не в усьому діапазоні та не на всю потужність. Проте ця перемога цнотливости є лише уявною, пірровою перемогою, адже поклик любови не дає себе зв'язати, не дає глумитися над собою, адже притлумлена любов не померла, вона живе, в темряві та в глибокій таємниці, вона таки прагне реалізувати себе, вона долає заборону цнотливости та з'являється знову, хоча й у зміненій та невпізнаваній подобі... І якими ж мають бути прояви та маски, під котрими знову з'являється недопущена та притлумлена любов? Так запитав доктор Кроковскі й сягнув поглядом по рядах, ніби всерйоз чекав відповіли від своїх слухачів. Так, після того, як він тут уже дещо розповів, то сам має сказати й про це. Ніхто крім нього не знав відповіли, але він точно знав, і те, що він знав, було видно з його вигляду. Здавалося, доктор зі своїми палахкими очима, восковою блідістю обличчя та чорною борідкою, надодачу ще й у чернечих сандаліях із сірими вовняними шкарпетками, сам був утіленою боротьбою між цнотливістю та пристрастю, про яку говорив. Принаймні, таке складалося враження в Ганса Касторпа, коли він разом з іншими напружено чекав відповіли на запитання, в якій подобі повертається недопущена любов. Жінки затамували подих. Прокурор Паравант укотре смикнув себе за вухо, аби у вирішальний момент воно було нашорошеним та здатним до сприйняття. Й тут доктор Кроковскі сказав: «У вигляді хвороби! Симптом хвороби є прихованою любовною дією, а будь-яка хвороба — перетвореною любов'ю».