Отже, Йоахим не надто переймався тією музичною насолодою, та й пряна розвага куріння була йому чужою; однак він так само затишно лежав у своїй лоджії, в затишку й спокої. День добігав кінця, цього разу все добігало кінця, було ясно, що сьогодні більше нічого не відбудеться, не станеться жодного потрясіння, жодного випробування не виникне більше перед серцевим м'язом. Та водночас було ясно: завтра все це з великою імовірністю, що випливала з обмежености, прихильности та повторюваности обставин, знову буде так само, й усе почнеться спочатку; й ця подвійна безпека та захищеність були цілком приємними, для Ганса Касторпа вони створювали з вечірньої процедури лежання разом із музикою та віднайденим пряним смаком «Марії» справді щасливий період життя.
Проте все це не стало на заваді добрячій застуді, яку наш гість та новачок підхопив під час процедур лежання (бо як і де ще могло таке трапитись). У нього розгулялася сильна нежить, застуда тиснула на лобні пазухи, язичок у горлі болів та мав хворобливий вигляд, повітря надходило до нього не так, як завжди, передбаченим природою каналом, а кололо його холодом, мало долати перешкоди через постійні спазми кашлю: за ніч голос набув глухого звучання, так ніби то був бас, обпалений дією міцних напоїв; і, за словами Ганса Касторпа, цієї ночі він зовсім не стулив ока, оскільки задушлива сухість горла щораз змушувала зриватися з подушки.
— Надзвичайно неприємно, — сказав Йоахим, — і навіть якось незручно. Ти маєш знати, що застуди тут не reçus[14], їх заперечують, офіційно при високій сухості повітря вони не повинні траплятися, й пацієнта, що хоче оголосити про свою застуду, Беренс не приймає з розкритими обіймами. Та з тобою тут інша справа, врешті, ти маєш право на застуду. Було б добре, якби нам пощастило позбутися катару, на рівнині є відомі практики, але тут, я сумніваюся, що хтось цим достатньо цікавиться. Тут краще не хворіти, тут ніхто тобою не опікуватиметься. Це давнє правило, врешті ти й сам про це дізнаєшся. Коли я сюди прибув, тут була одна пані, вона цілий тиждень трималася за вуха й нарікала на біль, і врешті Беренс взяв це до відома. «Будьте цілком спокійні, — сказав він їй, — туберкульозу це не стосується». На цьому й кінчилось. Ну, подивимося, що тут можна зробити. Завтра вранці я скажу про це масажистові, коли він прийде. Саме такий порядок, і він вже передасть далі, тож для тебе, можливо, щось зроблять.
Так сказав Йоахим, і порядок спрацював. Уже в п'ятницю, коли Ганс Касторп повернувся до кімнати після ранкового моціону, до нього постукали й він мав нагоду особисто познайомитися з пані Мілендонк або «пані старшою сестрою», як її називали, — дотепер він бачив її, очевидно, людину дуже зайняту, лише здалеку, коли вона виходила з однієї кімнати та переходила коридором, аби зайти до наступної, або ж пробігом помічав, як вона виникає в їдальні та чув її писклявий голос. Отже, тепер він сам заслужив на її відвідини; викликана у зв'язку з його катаром, вона сильно й коротко постукала в двері його кімнати й увійшла чи не до того, як він сказав «Заходьте», при цьому ще раз обернулася на порозі, аби пересвідчитися, чи не помилилась номером кімнати.
— Сорок третя, — пискнула вона на весь голос. — Правильно. Хай йому грець, on me dit que vous avez pris froid, I hear, your have caught a cold, ви, здається, застудились, мені сказали, що у вас застуда! Як я маю з вами говорити? По-німецькому, я вже бачу. А, ви гість молодого Цімсена, я вже бачу. Мені треба в операційну. Там потрібно одного хлороформувати, а він наївся салату з квасолею. Якщо за всім не дивитись... А ви, хай йому грець, ви примудрилися тут застудитись?
Ганс Касторп був подивований манерою говорити цієї пані шляхетного походження. Коли вона говорила, то ніби не звертала уваги на власні слова, при цьому неспокійно вертіла головою та задирала носа, мовби щось шукала, як хижак у клітці, а її вкрита ластовинням права рука, ледь стиснута в кулаці й з відчепіреним угору великим пальцем, погойдувалась у зап'ясті, так ніби хотіла сказати: «Швидше, швидше, швидше! Не слухайте, що я кажу, а говоріть самі, бо мені ніколи!» їй було за сорок, вона була куценького зросту, досить безформна, зодягнена в білий лікарняний халат з фартушком, на грудях якого був гранатовий хрестик. З-під її сестринського ковпака вибивалося рідке рудувате волосся, її водянисто-блакитні запалені очі, на одному з яких надодачу був ще й дозрілий ячмінь, неспокійно бігали, до того ж у неї був кирпатий ніс та жаб'ячий рот зі скривленою спідньою губою, що під час говоріння рухалася як совок. Тим часом Ганс Касторп дивився на неї з притаманною йому скромною, терплячою та довірливою привітністю.
— Що це ще за застуда, га? — знову запитала старша сестра, намагаючись глянути пронизливим поглядом, що, правда, не вдавалося, бо її очі весь час скошувались. — Ми не любимо таких застуд. Ви часто застуджуєтесь? Ваш брат також часто застуджувався? А скільки вам років? Двадцять чотири? Це вікове. Й ось, ви їдете до нас, нагору, й застуджуєтесь! Тут ми не повинні говорити про «застуди», це така собі ахінея з рівнини. (Слово «ахінея» прозвучало в її вустах якось зовсім неприємно й дивно, що підкреслила ще й спідня губа, яка виступила вперед як лопата). У вас чудовий катар дихальних шляхів, це я визнаю, це видно й у ваших очах. (І знову вона зробила дивну спробу прискіпливо подивитися на нього, та без особливого успіху). Але катари не виникають від холоду, вони виникають од інфекції, яку людина десь охоче зловила, тож постає лише питання: або йдеться про безневинну інфекцію, або не особливо безневинну, все інше — то ахінея (знову це жахливе слово «ахінея»). Сподіваймося, ваша сприйнятність на бактерії більше схиляється до безневинних, — сказала вона й поглянула на нього своїм дозрілим ячменем, аж він не знав, що й відповісти.