Про сьогоднішній намір вони не говорили з учорашнього вечора та й зараз ішли з мовчазним розумінням. Йоахим квапився: вже було пізніше, ніж домовлений час, а надвірний радник Беренс наполягав на пунктуальності. Залишивши залу, вони на тому самому поверсі крокували коридором повз «адміністрацію», потім спустились охайними сходами, вкритими навощеним лінолеумом, до підвального поверху. Йоахим постукав у двері, розташовані якраз навпроти сходів і, судячи з порцелянової таблички, були входом до ординаторської.
— Заходьте! — гукнув Беренс, зробивши наголос на першому складі. Він стояв посеред кабінету в халаті, в правій руці тримав стетоскоп, яким він постукував себе по стегні.
— Темп, темп, — сказав він і спрямував свої сльозаві очі на настінний годинник. — Un poco più presto, Signori![16] Ми ще не зовсім у повному розпорядженні вашого шановного здоров'я.
За подвійним письмовим столом біля вікна сидів доктор Кроковскі, блідість якого була особливо разючою на тлі чорної люстринової сорочки, його лікті лежали на столі, одна рука тримала перо, друга підтримувала бороду, перед ним були папери, напевне, історія хвороби, на новоприбулих він дивився притупленим поглядом особи, що присутня лише в ролі асистента.
— Ну, годі вже про поведінку! — відповів надвірний радник на вибачення Йоахима й узяв у нього з рук температурну криву, щоб переглянути її, тоді як пацієнт поквапно оголював верхню частину тіла, а знятий одяг чіпляв на вішалку поряд з дверима. Гансові Касторпу уваги не приділяли. Якийсь час він стояв, роззираючись, а потім сів на маленький, старомодний фотель з китицями на бильцях, поряд з яким стояв столик з карафкою, наповненою водою. Попід стінами стояли книжкові шафи, заставлені медичними працями з товстими корінцями та папками зі справами. З меблів був лише шезлонг, обтягнений провощеною тканиною, який можна було ставити вище чи нижче, на подушечці для голови була розгорнута паперова серветка.
— Сім десятих, дев'ять десятих, вісім десятих, — казав Беренс, перегортаючи тижневі картки, куди Йоахим ретельно заносив результати свого щоденного п'ятиразового замірювання температури. — Досі занадто гарячий, дорогий Цімсен, не скажеш, що після недавнього обстеження ви зміцніли. («Недавно» було чотири тижні тому). Отрута ще не вийшла, ще не вийшла, — сказав він. — Ну, це й не буває за один день, чарівництвом ми також не займаємося.
Йоахим кивнув і здригнувся своїм оголеним плечем, хоча він і міг заперечити, що він тут перебуває далеко не один день.
— А як поколювання в правому гілусі, де ввесь час було особливо чутно? Краще? Ну, ходіть сюди! Ось ми зараз чемно вас обстукаємо. — І почалося обстеження.
Надвірний радник Беренс, широко розставивши ноги й нахилившись уперед, зі слухавкою під пахвою, постукав спершу по правому плечі Йоахима, стукав, замахуючись усією кистю, користуючись велетенським безіменним пальцем правої руки як молоточком, а ліву руку використовував для опори. Далі він перейшов під лопатку й простукав збоку середню та нижню частини спини, тоді як Йоахим, що був уже натренованим, підняв руку, щоб можна було простукати й під пахвою. Все це було повторено з лівого боку і на цьому кінець, а надвірний радник скомандував «Оберніться!», щоб обстукати груди. Він постукав зразу під шиєю, біля ключиці, постукав під та над грудьми, спершу праворуч і потім ліворуч. Коли вже доволі настукався, то перейшов до прослуховування, схиляючись до стретоскопа й прикладаючи його до грудей та спини Йоахима, де він досі простукував. При цьому Йоахим мусив навпереміну то сильно вдихати, то штучно кашляти, що, здавалось, його дуже виснажувало, оскільки він вибивався з дихання, а на очі йому наверталися сльози. Надвірний радник Беренс у коротких, стислих висловах повідомляв усе, що там почув, своєму асистентові, який сидів навпроти за столом, при цьому Ганс Касторп не міг позбутися думки, що все це нагадує відвідини кравця, коли шляхетного вигляду пан знімає мірку на костюм та в звичній послідовності прикладає сантиметр до корпусу, до рук та ніг замовника й передає одержані розміри зсутуленому за столом учневі, які той записує пером.
— Коротке, вкорочене, — диктував надвірний радник Беренс. — Везикулярне, — казав він і знову. — Везикулярне (очевидно, це було добре). Хрипке, — сказав він і поморщився. — Дуже хрипке. Шуми, — і доктор Кроковскі все занотовував, як кравчук занотовує слова кравця.
Ганс Касторп стежив за всім цим, похиливши набік голову, занурившись у задуму при вигляді напівроздягненого Йоахима, ребра якого (слава Богу, в нього ще були всі ребра) після сильного вдиху здіймалися під напнутою шкірою високо над запалим животом — цей стрункий, жовтаво-брунатний торс юнака з чорною порістю на грудях та м'язистих руках; на зап'ясті в нього був золотий браслет-ланцюжок. Це руки гімнаста, думав Ганс Касторп; я ніколи не мав від гімнастики жодного задоволення, а він завжди це любив, що, напевне, пов'язано з його потягом до солдатської верстви. Він завжди був у добрій фізичній формі, значно кращій, ніж я, адже я завжди був цивільною людиною, й для мене важливо було митися теплою водою та добре їсти й пити, тоді як для нього — чоловічі вимоги та досягнення. Й ось зовсім іншим чином його тіло вийшло на передній план, усамостійнилося й стало важливим, а саме через хворобу. Воно засвічене й не бажає зміцніти й дати отруті вийти, хоч би як бідний Йоахим прагнув бути солдатом на рівнині. Поглянь-но, він виріс, просто викапаний Аполлон Бельведерський, лише волосся зайве. Проте всередині хворий, а ззовні гарячий від хвороби; адже хвороба робить людину набагато тілеснішою, перетворює її цілковито на тіло... І поки Ганс Касторп так думав, його пройняв страх, і він поглянув швидко й запитливо на Йоахимові очі, на його великі, чорні, лагідні очі, що від навмисного кашляння та вдихання налилися слізьми й дивились під час обстеження зі смутним виразом поверх голів присутніх кудись у порожнечу.
Тим часом надвірний радник Беренс дійшов до кінця.
— Ну, добре, Цімсен, — сказав він. — Все гаразд, настільки це можливо. Наступного разу (це буде через чотири тижні) напевне буде трошки краще.
— Пане надвірний раднику, як довго, ви вважаєте, я...
— Ви знову квапите? Ви ж не можете там, у війську, розпікати своїх хлопці у такому розгаряченому стані! Останній раз я казав про якісь півроку, як на мене, можете рахувати відтепер стільки само, але вважайте це за мінімум. Зрештою, тут же можна жити, ви також маєте бути чемним. У нас тут не каторга й не... сибірські рудники! Чи, може, хочете сказати, що в нас тут щось подібне? Ну, добре, Цімсен! Вільно! Є ще бажаючі? — вигукнув Беренс і поглянув угору. Випроставши руку, він передав стетоскоп докторові Кроковскі, який на завершення мав провести в Йоахима невелику асистентську перевірку.
Ганс Касторп підхопився й, не відводячи очей від персони надвірного радника, що стояв розіставивши ноги й розтуливши рота, занурений у свої думки, почав швиденько готувати себе до обстеження. Він надто квапився, на мить заплутавсь у своїй сорочці в цятку з манжетами, коли знімав її через голову. Потім, білошкірий, білявий та худий, стояв перед надвірним радником Беренсом — і його статура видавалася більш цивільною, ніж у Йоахима Цімсена.
Але надвірний радник не звернув на нього уваги, все ще заглиблений у думки. Доктор Кроковскі знову зайняв своє місце, а Йоахим почав одягатись, і нарешті Беренс вирішив звернути увагу на того, хто зараз стояв перед ним.
— Ось воно що, так тепер ви! — сказав він, узяв своєю величезною рукою Ганса Касторпа за передпліччя, потяг до себе й уважно глянув на нього. Він дивився не в обличчя, як то дивляться на людину, а на тіло; обернув його, як то обертають тіло, й роздивився також і спину.
— Гм, — сказав він. — Ну, подивимося, чи добре у вас усе настроєно, — й знову взявся за своє простукування.