Він простукував скрізь, де і в Йоахима, й неодноразово знову повертався до різних місць. Довгий час постукував поперемінно й з метою порівняння ліворуч угорі, біля ключиці й трохи нижче.
— Ви чуєте? — питав він, звертаючись до доктора Кроковскі... І доктор Кроковскі, що сидів за п'ять кроків за столом, повідомляв кивком голови, що чує: із серйозним виразом обличчя нахиляв підборіддя до грудей, аж вуса притискав, і їхні кінчики загиналися догори.
— Дихайте глибоко!.. Кашляйте!.. — наказував надвірний радник, знову взявши в руки стетоскоп; і Ганс Касторп мав сильно напружуватися протягом восьми чи десяти хвилин, поки тривало прослуховування. При цьому лікар не промовив жодного слова, лише переставляв стетоскоп то туди, то сюди й уважно та по кілька разів слухав у точках, де перед цим робив простукування. Потім заклав інструмент під пахву, завів руки за спину та втупив погляд на підлогу поміж собою та Гансом Касторпом.
— Так, Касторп, — сказав він, уперше назвавши його тільки на прізвище, — справа виглядає praeter-propter[17], як я і думав з самого початку. Я взяв вас на замітку, Касторп, тепер можу вам сказати — причому з самого початку, тільки-но мав незаслужену честь знайомства з вами — я сильно підозрював, що ви потенційно належите до тутешніх і що з часом самі це збагнете, як і деякі інші, що приїхали сюди заради розваги й дивилися на все з високо задертим носом, аж поки одного дня довідалися, що їм би пішло на користь — і не просто «пішло б на користь», прошу мене правильно зрозуміти, — що їм необхідно без зайвої пози зробити тут трохи тривалішу зупинку.
Ганс Касторп почервонів, і Йоахим, застібаючи підтяжки, нараз завмер і наслухав далі...
— У вас такий приємний, симпатичний брат, — вів надвірний радник далі, кивнувши головою в бік Йоахима, погойдуючись при цьому на закаблуках, — який, сподіваємося, незабаром зможе сказати, що він колись був хворим, але коли ми до цього дійдемо, він усе одно завжди буде таким, що раніше був хворим, ваш, пане, брат у перших, і від цього, як кажуть мислителі, a priori падає певне світло й на вас, дорогий Касторп...
— Він мені лише зведений брат у перших, пане надвірний раднику.
— Ну, що ви. Ви ж не хочете відмовитися від свого родича. Зведений чи ні, все одно він залишається родичем. А з чийого боку?
— По матері, пане надвірний радник. Він син зведений.
— А ваша шановна мати добре почувається?
— Ні, вона померла. Померла, коли я ще був малим.
— О, від чого ж це?
— Від тромбу, пане надвірний радник.
— Від тромбу? Ну, що ж, це було давно. А ваш шановний батько?
— Він помер від запалення легень, — сказав Ганс Касторп, — і мій дід також, — додав він.
— Ага, він також? Ну, досить про родичів. А щодо вас, то ви, певне, завжди були досить недокрівним, еге ж? А, часом, від фізичної чи розумової роботи ви швидко втомлювались? Таки втомлювалися? Й у вас було сильне серцебиття? Лише останнім часом? Добре, а окрім того, напевне, ви маєте сильну схильність до катарів дихальних шляхів. Чи знаєте ви, що ви були й раніше хворим?
— Я?
— Так, саме вас я маю на увазі. Ви чуєте різницю? — і надвірний радник поперемінно постукав ліворуч угорі грудей та трохи нижче.
— Звучить трохи глухіше, ніж отут, — сказав Ганс Касторп.
— Дуже добре. З вас вийшов би спеціаліст. Отже, тут чути приглушені тони, а такі приглушені тони вказують на задавнені місця, де вже почалося завапновування, зарубцювання, якщо хочете. Ви старий пацієнт, Касторп, але ми нікого не будемо звинувачувати, що ви про це не знали. Поставити ранній діагноз важко — особливо для шановних колег з рівнини. Я не кажу, ніби в нас чутливіші вуха, хоча спеціальні тренування трохи дають. Але повітря допомагає нам чути, розумієте, розріджене, сухе повітря, тут, нагорі.
— Ясна річ, — сказав Ганс Касторп.
— Добре, Касторп. А тепер послухайте, юначе, я хочу сказати вам багато золотих слів. Якби з вами більше нічого не було, розумієте, окрім тих приглушених тонів та шрамів на вашій еоловій трубці всередині і якби все обмежилося тими чужорідними тілами з вапняку, то я послав би вас до вашого родинного вогнища й ні на йоту вами б не займався, ви розумієте? Та судячи з того, який стан справ тепер і яким є результат обстеження, враховуючи те, що ви й так уже тут, з нами — то їхати додому не варто, Гансе Касторп, — незабаром вам усе одно доведеться повернутися.
Ганс Касторп знову відчув, як кров заливає серце, так що воно просто гупає, і Йоахим все ще стояв, тримаючи руками нижні ґудзики й опустивши очі.
— Адже окрім приглушених тонів, — сказав надвірний радник, — ви маєте там, ліворуч угорі також одне шерхке місце, що сприймається майже як шум, і це, безперечно, свіже місце. Я не хочу нічого говорити про джерело розм'ягчення, але це, безперечно, «мокра плямка». І якщо ви там, унизу й далі так ходитимете, мій дорогий, то у вас, не мало, не багато, цілий клапоть легені полетить під три чорти.
Ганс Касторп стояв, не рухаючись, навколо рота в нього почалося дивне посмикування, й можна було крізь ребра чітко бачити, як його серце пульсує. Він поглянув на Йоахима, очей якого не знайшов, і потім знову на обличчя надвірного радника з синіми щоками і так само синіми сльозавими очима та ледь скошеними в один бік вусиками.
— Як об'єктивне підтвердження, — вів далі Беренс, — ми маємо вашу температуру: 37,6 зранку, що приблизно збігається з акустичними даними.
— Я ж думав, — сказав Ганс Касторп, — що гарячка в мене від катару.
— А катар? — перебив надвірний радник. — Звідки він узявся? Давайте я вам щось розповім, пане Касторп, і майте на увазі, ви наділені достатньо великою кількістю мозкових звивин, настільки я знаю. Отже, повітря тут у нас добре проти хвороби, це й ваша думка, хіба не так? А так воно і є. Але воно добре і для хвороби, ви розумієте мене, воно спонукає її, воно революціонує тіло, воно дає латентній хворобі вийти на поверхню, й таким виходом на поверхню, ще й зовсім не найгіршим, є катар. І, якщо хочете знати мою думку, то я не знаю, чи була у вас гарячка ще на рівнині, але тут, нагорі, ви замали її зразу, в перший же день, і зовсім не через ваш катар.
— Так, — сказав Ганс Касторп, — мені також так здається.
— Зразу ви, напевне, були ніби напідпитку, — додав надвірний радник. — Це отрути, які стимулюють хворобу, їх продукують бактерії; вони діють на центральну нервову систему як хмільне, розумієте, і від цього з'являються червоні щічки. Спочатку у вас буде постільний режим, Касторп; ми подивимося, може, за кілька тижнів спокою зможемо позбавити вас цього хмільного стану. А далі буде видно. Ми зробимо гарну світлину вас ізсередини — ви матимете задоволення від можливости зазирнути в нутро власної персони. Але я вам скажу зразу: таке, як у вас, не виліковується за два дні, рекламні успіхи та диво-курси лікування ми надати не можемо. Проте мені зразу здалося, що ви будете кращим пацієнтом, з більшим хистом до хворіння, аніж отой бригадний генерал, який завжди хоче негайно забратися геть, тільки-но в нього на дві-три поділки знижується температура. Так ніби «лежати» гірша команда, ніж «стояти струнко»! Спокій — це перший громадянський обов'язок, а нетерплячка лише шкодить. Дивіться ж, не розчаруйте мене, Касторп, і прошу, не підведіть мене з моїм знанням людей! А тепер кроком руш у ліжко.
На цьому надвірний радник закінчив розмову й сів до письмового столу, щоб, як людина, зайнята багатьма справами, заповнити письмовою роботою паузу до наступного обстеження. Зате доктор Кроковскі підвівся зі свого місця, підійшов до Ганса Касторпа, різко схилив набік голову, поклав одну руку на його плече та, виразно посміхаючись, так що було видно крізь бороду його жовті зуби, щиро потиснув йому правицю.
Розділ п'ятий
Юшка вічности та раптова ясність
Маємо згадати про одне явище, яке цілком справедливо викликає подивування в самого оповідача, отже, читачеві не буде потреби надто з того дивуватися. Тим часом, як наш звіт про перші три тижні перебування Ганса Касторпа в тих, що «тут, нагорі» (двадцять один день у розпал літа, після чого, за людським передбаченням, це перебування взагалі мало й завершитися) поглинув певні маси простору та часу, об'єм яких цілком відповідає нашим власним, напівусвідомленим сподіванням, — опис наступних трьох тижнів його перебування на цьому місці навряд чи займе стільки часу, тобто стільки слів та миттєвостей, як попередні сторінки, аркуші, години та дні роботи: ми побачимо, що ці три тижні проминуть за мить і лишаться позаду.