Проте висловити свою незгоду здалося йому надто зухвалим. Він обмежився запереченнями стосовно Терміни Клеефельд, оскільки вважав слова Сеттембріні несправедливими або, з певних причин, хотів, щоб вони здавалися для нього несправедливими.
— Але ж ця дівчина хвора! — відповів Ганс Касторп. — Вона справді хвора, тяжко хвора, вона має всі підстави впадати в розпач. Чого ви, власне, від неї хочете?
— Хвороба та розпач, — сказав Сеттембріні, — часом також є лише формами розпусти.
«А Леопарді? — подумав Ганс Касторп. — Адже він явно в розпачі втратив віру в науку та поступ. А сам Сеттембріні, шкільний наставник? Він також хворий і постійно повертається сюди нагору, Кардуччі не надто б радів такому». А вголос Ганс Касторп сказав:
— Нічого собі! Дівчина може не сьогодні — завтра померти, а ви це називаєте розпустою! Тоді мусите точніше пояснити, що маєте на увазі. Якби ви сказали, що хвороба часом буває наслідком розпусти, то це було б зрозумілим...
— Цілком зрозумілим, — перебив його Сеттембріні. — Клянусь честю, вам би дуже підійшло, якби я на цьому зупинився.
— Або якби сказали, що часом хвороба служить виправданням для розпусти, з цим я також міг би ще погодитися.
— Grazie tanto![23]
— Але стверджувати, що хвороба є просто формою розпусти, тобто що вона не виникла внаслідок розпусти, а сама є особливим видом розпусти? Це ж парадокс!
— О, прошу вас, інженере, не пересмикуйте! Я зневажаю парадокси, я їх просто ненавиджу. Все, що я сказав щодо іронії, стосується й парадокса, навіть більшою мірою! Парадокс — це отруйна квітка квієтизму, оманливе ряхтіння загниваючого духу, найбільша з усіх розпуста. А загалом, я маю зазначити, що ви знову берете під захист хворобу.
— Ні, ось ви сказали одну цікаву річ. Це дуже нагадує понеділкові міркування доктора Кроковскі. Він також проголошує органічну хворобу вторинним явищем.
— Не зовсім чистий ідеаліст.
— А що ви маєте проти нього?
— Саме оце.
— Ви погано ставитеся до психоаналізу?
— Не щодня. Дуже добре й дуже погано, інженере, навперемінно.
— Як це треба розуміти?
— Психоаналіз корисний як інструмент просвіти та цивілізації, корисний, оскільки він розхитує дурні переконання, усуває природжені забобони, підриває авторитети, одне слово, він корисний, коли звільняє, облагорожує, олюднює й робить рабів зрілими до свободи. Й шкідливий, дуже шкідливий, коли гальмує діяльність, підриває коріння життю, оскільки нездатний надати йому форму. Психоаналіз може бути досить неапетитним, як смерть, з якою він, власне, пов'язаний — рідня могилі та її підозрілій анатомії...
«Ну й закрутив». — Ганс Касторп не міг стриматися від думки, що виникала завжди, коли Сеттембріні висловлювався надто педагогічно. Та вголос лише промовив:
— Якраз недавно ми займалися світловою анатомією в нашому підвалі. Принаймні, так називав її Беренс, коли нас просвічував.
— А, й цю стадію ви вже пройшли? Ну і як?
— Я бачив кістяк своєї руки, — сказав Ганс Касторп, намагаючись пригадати враження, які охопили були його в ту мить. — А свою ви коли-небудь бачили?
— Ні, мій скелет мене зовсім не цікавить. І який же медичний висновок?
— Він виявив «пасма», «пасма з вузликами».
— От чортів прислужник!
— Колись ви вже так називали надвірного радника Беренса. Що ви маєте на увазі?
— Будьте певні, що це ще дуже м'яко сказано!
— Ні, ви несправедливі, пане Сеттембріні! Я погоджуюся з тим, що він має свої вади. Його манера говорити, зрештою, дратує мене також; часом у ній чується щось таке вимушене, особливо якщо пригадати, що його спіткало велике горе — він поховав тут свою дружину. І все ж він заслужена та шановна людина, можна сказати, благодійник усіх страдників! Недавно я зустрів його, коли він якраз вертався з операції: робив резекцію ребер — ламав їх, чи то згинав. Це справило на мене сильне враження, — було видно, що Беренс іде після тяжкої, потрібної роботи, на якій так добре розуміється. Він був ще зовсім розпашілим і розкурив сигару, ніби як винагороду самому собі. Я аж позаздрив йому.
— Дуже шляхетно з вашого боку. Ну, а який вам призначено строк?
— Жодного конкретного терміну він не приписав.
— Також непогано. Тож ходімо на лежання, інженере. Займемо свої місця.
Вони попрощалися біля 34-ого номера.
— А ви йдете на свій дах, пане Сеттембріні? Напевне, з іншими лежати веселіше, аніж самому? Ви бесідуєте там з кимось? Є там цікаві люди на процедурах?
— Ех, одні парфяни та скіфи!
— Ви маєте на увазі росіян?
— І росіянок, — сказав Сеттембріні, при цьому кутик його рота трохи напружився. — До побачення, інженере.
Це було сказано з підкресленою багатозначністю, що не залишала місця для сумнівів. Приголомшений Ганс Касторп зайшов до своєї кімнати. Чи знає Сеттембріні про його душевний стан? Напевне, італієць з педагогічною метою спостерігав за ним і простежив, куди спрямовує свій погляд Ганс Касторп? Ганс Касторп був злий на Сеттембріні й на себе самого за те, що не зміг стриматися й спровокував його на цей натяк. І поки він збирав своє письмове приладдя, щоб прихопити його з собою на лоджію, адже далі тягти було неможливо й лист додому — вже третій — треба було написати ще сьогодні, він далі злився та бурчав собі під ніс різні лайливі слова про цього хвалька та мудрагеля, що пхнеться в чужі справи, а сам на вулиці заграє з дівчатами й зовсім закинув свої писання, на цього катеринщика, який своїми безтактними натяками буквально відбив у нього будь-яке бажання навіть про все це думати! Хоч хай там як, але йому потрібні гроші, зимові речі, білизна, взуття — одне слово, все, що мав би взяти з собою, якби знав, що їде не на три літні тижні, а... а на поки що невизначений термін, який, у кожному разі, захопить і частину зими, а враховуючи уявлення та поняття про час тут, нагорі, можливо, він перебуватиме і всю зиму. Саме це, принаймні як можливий варіант, він мусить повідомити додому. Тепер Ганс Касторп мав розповісти для тих на рівнині всю правду і вже не задурювати ні себе, ні їх.
У такому дусі він їм і написав, за допомогою тієї самої техніки, якою при ньому не раз користувався Йоахим, тобто лежачи в шезлонзі, вічним пером та на дорожньому бюварі, який він поклав на високо підняті коліна. Він писав на бланку санаторію — у шухляді стола лежав цілий стос цих бланків — тож написав Джеймсові Тінаппелю, оскільки з трьох дядьків він був Гансу Касторпу найближчим, попрохав повідомити про все консула. Писав про прикрий інцидент, про підозри, які підтвердилися, про необхідність з медичної точки зору провести тут частину зими, а, можливо, й цілу зиму, оскільки такі випадки, як з ним, часто складніше лікувати, ніж ті, що проявляються в яскравіших формах, тому необхідно рішуче взятися за лікування та раз і назавжди з цим покінчити. З цієї перспективи він уважає щасливим збігом обставин той факт, що випадково потрапив сюди, нагору, й мав пройти медичне обстеження; а то б ще довго нічого не знав про свій стан, який, можливо, міг би призвести згодом до значно серйозніших наслідків. Що ж до ймовірної тривалости лікування, то не варто дивуватися, що йому, непевне, доведеться перебути тут цілу зиму і він повернеться на рівнину не раніше від Йоахима. Поняття про час тут інакші, ніж на курортах та на водах: місяць є, так би мовити, найменшою одиницею часу, й сам не грає жодної ролі...