Так воно й було. Вже під час першого сніданку у вівторок карнавального тижня, який настав притьмом, так що ніхто не встиг оговтатися, з раннього ранку в їдальні було чутно карнавальні дудки, які весело пищали й сурмили. За обідом зі столу Ґензера, Расмуссена та Клеефельд уже запустили серпантин, і багато пацієнтів, наприклад, круглоока Маруся, мали на собі паперові ковпаки, які також можна було придбати в кульгавого портьє. Та надвечір святкування в їдальні й салонах набрало таких обертів, що... Зрештою, поки що тільки нам відомо, до чого, завдяки підприємливому духові Ганса Касторпа, призвели ці карнавальні веселощі. Але ми не дамо нашому знанню захопити й відволікти нас від неквапної манери ґрунтовного викладу, краще віддамо часу ту шану, яку він заслуговує, та не будемо забігати вперед — може, навіть трохи затримаємо перебіг подій, оскільки поділяємо почуття моральної зніяковілости з Гансом Касторпом, який так довго відсував прихід певних подій.
По обіді народ пішов на прогулянку до «Пляцу», щоб подивитися життя карнавальних вулиць. Дехто був у масках П'єро та Арлекіна, звучали тріскачки, а між перехожими та тими, що проїздили в масках на розцяцькованих санях, зав'язався бій конфеті. Коли всі зійшлися на вечерю, за сімома столами панував збуджений настрій і було ясно, що всі хочуть продовжити розпочате святкування у вужчому колі. Паперові ковпаки, сурми та сопілки йшли в консьєржа нарозхват, а прокурор Паравант зайшов далі та виступив ініціатором травесті, нарядився у жіноче кімоно, начепив фальшиву косу — багато хто став вигукувати, що вона належить пані генеральній консульші Вурмбрандт, — а вуса за допомогою розпечених кліщів відтягнув донизу і став справжнісіньким собі китайцем. Адміністрація також не підвела. Над кожним із семи столів повісили лампіон з кольорового паперу у вигляді півмісяця, всередині якого горіла свічка, тож Сеттембріні, проходячи повз стіл Ганса Касторпа, приспинився і в зв'язку з цією ілюмінацією процитував:
промовивши це, він з витонченою сухою посмішкою неквапно попрямував до свого столу, де його зустріли пострілами маленьких снарядів — кульок з парфумами, які від удару розбивалися та обдавали людину приємною, пахучою рідиною.
Словом, із самого початку святковий настрій відчувався буквально в усьому. Звідусіль лунав сміх, стрічки серпантину, що звисали з люстр, розгойдувалися від коливання повітря, в соусі поданої до столу печені плавали конфеті; невдовзі з'явилася карлиця й заклопотано побігла з першою пляшкою шампанського у відерці з льодом, шампанське пили, змішуючи з бургундським, тут приклад подав адвокат Айнгуф; а коли під кінець застілля погасло верхнє світло й світилися лише лампіони, все занурилось у строкаті сутінки, які нагадували ряхтіння італійських ночей, настрій був справді святковий, а за столом Ганса Касторпа великий успіх мала цидулка від Сеттембріні (він передав її через свою сусідку Марусю, що сиділа в жокейській шапочці із зеленого атласного паперу), в цидулці було написано олівцем:
Доктор Блюменколь, який знову почувався дуже погано, з дивним виразом обличчя, чи, скорше, вигином губів, пробурмотів щось про ті вірші. Ганс Касторп не хотів залишатися в боржниках і вирішив на тому ж аркушику дописати жартівливу відповідь, яка навряд чи могла бути аж надто дотепною. Він шукав по своїх кишенях олівця, та не знайшов, не виявилося його ні в Йоахима, ані в учительки. Тоді його очі з почервонілими білками звернулися за допомогою на «Схід», до лівого заднього кутка їдальні, й було видно, як випадкова думка викликала такі далекосяжні асоціації, що він нараз зблід і цілковито забув про свій первинний намір.
Та були ще й інші причини для того, щоб збліднути. Пані Шоша, також прийшла вдягнена по-карнавальному, на ній була нова сукня, принаймні, такої Ганс Касторп ще ніколи не бачив — з легкого темного, ніби чорного шовку, який відблискував золотаво-брунатним, з маленьким дівчачим круглим вирізом, так що було видно тільки шию та початок ключиць, а ззаду, коли вона схиляла голову, один трохи виступаючий хребець під пасмами волосся, які вибилися із зачіски на потилиці, та руки Клавдії були оголені до плечей, — її руки, що були водночас повними й ніжними та, скоріш за все, прохолодними й такими білими на шовково-темному тлі сукні, вони вирізнялися настільки приголомшливо, що Ганс Касторп мимоволі заплющив очі й прошепотів: «О Боже!» Він ще ніколи не бачив сукні такого покрою. Був знайомий з бальними туалетами, з парадною, загальноприйнятою, ба навіть відповідною до моральних приписів формою оголености, причому значно сміливішою, та ніколи це навіть віддалено не діяло на нього настільки вражаюче. Помилковим виявилося колишнє припущення бідолахи Ганса Касторпа, що звабливість, незбагненна звабливість цих рук, які він уже бачив укритими тонким газом, що надавав їхній білизні, як він тоді про себе висловився, якоїсь «просвітлености» — що без цього покриття їхня звабливість буде меншою. Як він помилявся! Яка фатальна самоомана! Цілковита, підкреслена і сліпуча оголеність цих чудових рук, що належали отруєному хворобою тілу, була для нього відкриттям, діяла значно сильніше, ніж тодішня «просвітленість», на таку з'яву не можна було дати жодної іншої відповіді, як похилити голову та безгучно повторювати «О Боже!».
За якийсь час прийшла друга цидулка, де було написано:
— Браво, браво! — загукали звідусіль. Уже пили каву мокко — її принесли в маленьких брунатних кавниках, деякі надали перевагу лікерам, наприклад пані Штер, яка любила поласувати солодкими алкогольними напоями. Товариство почало вставати з місць, ходити взад-уперед, люди підходили один до одного, пересідали за інші столи. Частина гостей перейшла до салонів, а решта ще сиділа та попивала мішані вина. Нарешті з філіжанкою в руці, зубочисткою в роті з'явився сам Сеттембріні та сів як гість на куті столу, між Гансом Касторпом та вчителькою.
— Гори Гарцу, — сказав він, — поблизу сіл Ширке та Бленд[45]. Хіба я вам забагато пообіцяв, інженере? Для мене це все-таки шабаш! Та зачекайте, наші жарти ще не вичерпалися, ми ще не досягли апогею, не кажучи вже про фінал. З усього видно, буде ще більше масок. Деякі особи тимчасово зникли — це дає ґрунт до різноманітних сподівань, ось побачите.
Й справді з'явилися нові костюми: дами в чоловічому одязі, що через випуклі форми видавалися несправжніми як в опереті, вуса та бороди було намальовано обвугленими корками; а чоловіки, навпаки, вдалій жіночі туалети, плуталися в довгих спідницях, наприклад, студент Расмуссен, який вирядився у чорну сукню, обсипану блискітками й, виставляючи на показ прищаве декольте, обмахував паперовим віялом груди та спину. З'явився жебрак на тремких колінах і з ключкою, на яку спирався. Хтось зробив собі з нижньої білизни костюм П'єро, ще й нацупив жіночого фетрового капелюха, його обличчя виявилося таким напудреним, що очі набули якогось неприродного вигляду, а губи палали криваво-червоною помадою. То був хлопець з нігтем. Грек із красивими ногами, що сидів за «поганим» російським столом, гонорувався в бузковому трико, у короткому плащі, паперовому жабо та з ціпочком, що правив за шпагу, вдаючи з себе чи то іспанського гранда, чи то казкового принца. Всі ці костюми були швидко зімпровізовані після вечері. Пані Штер не довго могла всидіти на місці. Вона зникла й незабаром повернулася прибиральницею, у фартуху, із закасаними рукавами, стрічки її паперового ковпака були зав'язані під підборіддям, у руках вона тримала відро та мітлу, яку тут-таки пустила в хід, водячи нею попід столами та зачіпаючи ноги тих, що сиділи.