Коли місіс Ґасконь говорила ці речі, ми з Батьком сиділи в її кабінеті, і тоді він сказав:
— А вам не здається, що у Крістофера й так не життя, а лайно? То ви навіть цю нагоду хочете йому пересрати. Господи Ісусе, це ж єдина справа, до якої він дійсно годиться.
Тоді місіс Ґасконь сказала, що вони з Батьком поговорять про це іншим разом, коли залишаться сам на сам. А Батько спитав її, чи вона збиралася сказати щось таке, що соромилася говорити в моїй присутності, і вона відповіла, що ні, тож він сказав:
— То кажіть усе зараз.
І вона пояснила, що для того, аби я складав екзамен рівня «А», треба виділити когось зі співробітників, щоби він сидів зі мною в окремій кімнаті. А Батько сказав, що заплатить £50 тому, хто залишиться зі мною в школі після занять, і жодні відмови його не влаштують. Вона відповіла, що їй треба про це подумати. Наступного тижня вона зателефонувала Батькові додому й повідомила, що я зможу складати іспит рівня «А» і Отець Пітерс буде, що називається, спостерігачем.
А після того як я складу екзамен з математики рівня «А», хочу скласти екзамен із вищої математики й фізики рівня «А», тоді я зможу вступити до університету. У нашому місті, яке називається Свіндон, немає університетів, бо це невеликий населений пункт. Тож нам доведеться переїхати до іншого міста, де є університет, оскільки я не хочу жити сам або в одному помешканні зі студентами. Але все гаразд, оскільки Батько також хоче переїхати до іншого міста. Інколи він каже щось на кшталт: «Нам треба забиратися з цього містечка, малий». Або щось на кшталт: «Свіндон — це дірка в сраці світу».
Потім, коли я отримаю диплом з математики, або з фізики, або з математики й фізики, то почну працювати, зароблятиму багато грошей і зможу платити робітникові, який би за мною доглядав, готував їсти й прав мої речі, або я знайду жінку, ми з нею поберемося, вона стане моєю дружиною й готуватиме мені їсти, тож у мене буде компанія і я не буду жити один.
73
Раніше я гадав, що Мати й Батько можуть розлучитися. Це тому, що вони часто сварилися, а інколи ненавиділи одне одного. Це через стрес, який вони діставали в результаті того, що доглядали за людиною з Розладами Поведінки, як у мене. У мене було багато Розладів Поведінки, але зараз уже менше, оскільки я подорослішав і можу самостійно приймати рішення й робити такі речі, як виходити з дому чи купляти щось у магазині в кінці вулиці.
Ось які в мене Розлади Поведінки:
А. Не розмовляю з людьми протягом довгого часу[4].
Б. Нічого не їм і не п’ю протягом довгого часу[5].
В. Не люблю, коли мене торкаються.
Г. Кричу, коли я сердитий чи спантеличений.
Ґ. Мені не подобається перебувати в дуже малих приміщеннях з іншими людьми.
Д. Б’ю речі, коли я сердитий чи спантеличений.
Е. Стогну.
Є. Мені не подобаються жовті та коричневі речі, я відмовляюся торкатися жовтих і коричневих речей.
Ж. Відмовляюся користуватися своєю зубною щіткою, якщо її хтось торкався.
З. Не їм, якщо різні види їжі на тарілці торкаються одне одного.
И. Не помічаю, коли люди на мене сердяться.
І. Не всміхаюся.
Й. Кажу такі речі, які інші люди вважають грубими[6].
К. Роблю дурниці[7].
Л. Б’ю інших людей.
М. Ненавиджу Францію.
Н. Їжджу на Материній машині[8].
О. Серджуся, якщо хтось пересуває меблі[9].
Інколи Мати й Батько дуже сердилися через такі речі й починали кричати на мене або одне на одного.
Інколи Батько казав: «Крістофере, якщо ти не будеш поводитися по-людськи, то, чесне слово, я з тебе три шкури спущу» або Мати казала: «Господи, Крістофере, я серйозно замислююсь над тим, аби здати тебе до інтернату», а ще Мати казала: «Ти мене скоро в могилу заженеш».
79
Коли я повернувся додому, Батько вже приготував для мене вечерю й сидів за столом у кухні. На ньому була картата фланелева сорочка. На вечерю були печена квасоля, броколі та два шматки шинки, і вони були викладені на тарілці так, що не торкалися одне одного.
— Де ти був? — спитав Батько.
— Я був надворі, — відповів я. Це називається «безвинна брехня». Безвинна брехня — це зовсім не брехня. Це коли ти кажеш правду, але не всю. Це означає, що все, що ми говоримо, — це безвинна брехня, наприклад, мене питають: «Чим ти хочеш сьогодні займатися, Крістофере?», а я відповідаю: «Хочу малювати з місіс Пітерс», але я не кажу: «Я хочу з’їсти свій ланч, сходити в туалет, піти додому після школи, погратися з Тобі, повечеряти, погратися на комп’ютері й лягти спати». Тож я припустився безвинної брехні, оскільки знав, що Батько не хоче, аби я був детективом.
— Мені щойно дзвонила місіс Шиєрс, — повідомив Батько.
Я почав їсти свою печену квасолю, броколі й два шматки шинки.
— Якого біса ти роздивлявся в неї в саду? — спитав тоді Батько.
— Я проводив розслідування, оскільки хотів дізнатися, хто вбив Веллінгтона, — відповів я.
— Крістофере, скільки разів я маю тобі казати? — знову спитав Батько.
Печена квасоля, броколі й шинка вистигли, але мені було байдуже. Я їм дуже повільно, і їжа майже завжди холоне.
— Я казав тобі не пхати свого носа в чужі справи, — продовжив Батько.
— Я гадаю, що Веллінгтона міг убити містер Шиєрс, — промовив я.
Батько промовчав.
— Він — мій Головний Підозрюваний. Оскільки я гадаю, що Веллінгтона вбили для того, аби засмутити місіс Шиєрс. І вбивство зазвичай скоює хтось із близького… — сказав я.
Батько дуже сильно стукнув кулаком по столу, так що наші тарілки та його ніж із виделкою підстрибнули, а моя шинка сповзла набік і торкнулася броколі, тож я більше не міг їсти ані шинку, ані броколі.
— Не смій промовляти ім’я цього чоловіка в моєму домі! — закричав тоді Батько.
— Чому? — спитав я.
— Бо він — дуже погана людина, — відповів він.
— А це означає, що він міг убити Веллінгтона? — спитав я.
Батько обхопив руками голову:
— Господи помилуй.
Я зрозумів, що батько сердиться на мене, тому сказав:
— Я знаю, що ти наказав мені не лізти в чужі справи, але місіс Шиєрс — наш друг.
— Ну, більше не друг, — відказав Батько.
— Чому? — спитав я.
— Гаразд, Крістофере. Запам’ятай, що я тобі зараз скажу, запам’ятай раз і назавжди. Повторювати не буду. Дивися на мене, коли я до тебе звертаюся, заради всього святого. Подивися на мене. Ти більше не ходитимеш до місіс Шиєрс і не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше нікого не питатимеш, хто вбив того клятого пса. Ти більше не залізатимеш без дозволу в чужі сади. І ти негайно покинеш гратися в цього клятого детектива, — сказав Батько.
Я нічого не відповів.
— Я змушу тебе пообіцяти, Крістофере. І ти знаєш, що відбувається, коли я змушую тебе обіцяти, — сказав він.
Я дійсно знав, що відбувається, коли я щось обіцяю. Мені треба сказати, що я ніколи більше цього не робитиму, а потім я не можу цього робити, оскільки тоді обіцянка стане брехнею.
— Знаю, — відповів я.
— Пообіцяй, що ти більше ніколи так не робитимеш. Пообіцяй, що ти негайно покинеш свої дурні забавки, гаразд?
— Обіцяю, — сказав я.
5
Коли мені було 6 років, то Мати змушувала мене пити полуничні коктейлі для схуднення з мірчої склянки, і ми влаштовували змагання з того, як швидко я зможу випити чверть літра.
6
Люди кажуть, що треба завжди говорити правду. Але вони не дотримуються цього правила, оскільки не можна казати старим людям, що вони старі, і не можна казати людям, що від них погано пахне або що дорослий пукнув. І не можна казати: «Ти мені не подобаєшся», якщо тільки та людина не заподіяла тобі лиха.
7
Дурниці — це такі речі, як, наприклад, вивалити на кухонний стіл банку арахісового масла та розрівняти його ножем так, щоби воно рівномірно покривало стіл до самих країв, або палити речі на газовій плиті, щоб подивитися, що з ними станеться, як-то: черевики, фольгу чи цукор.
8
Я так вчинив лише раз і позичив тоді ключі, коли вона поїхала до міста на автобусі, а я ніколи раніше не водив машину, і мені було 8 років і 5 місяців, тож я врізався в стіну, а машини більше немає, оскільки Мати померла.
9
Дозволяється пересувати стільці й стіл на кухні, оскільки це інша справа, але в мене паморочиться голова й мене починає нудити, коли хтось пересуває диван або стільці у вітальні або їдальні. Мати постійно так робила, коли працювала з пилососом, тож я накреслив спеціальний план розташування всіх меблів і вимірив відстані, а після прибирання розставляв меблі по своїх місцях й почувався краще. Але з тих пір, як Мати померла, Батько не брався до пилососа, і це добре. Якось місіс Шиєрс спробувала ввімкнути пилосос, але я почав стогнати, а вона накричала на Батька й більше ніколи цього не робила.