15. Українська Народна Республіка (Закарпаття входить до її складу формально).
16. Чехословаччина (Закарпаття як інтегральна частина).
17. Галицька Совітська Радянська Республіка.
18. Румунія (Буковина).
19. Українська Народна Республіка (доба Директорії).
20. Українська Народна Республіка (до червня 1919 р. – конфедеративне об’єднання УНР та ЗУНР).
21. УНР як окреме державне утворення (після червня 1919 р.).
22. ЗУНР як окреме державне утворення (після червня 1919 р.).
23. УНР як «Республіка Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів» (федеративна частина неіснуючої «Російської Федеративної Республіки»).
24. УСРР-1 як самостійна держава (фактично – протекторат Радянської Росії).
25. УСРР-2 як самостійна держава (фактично – протекторат Радянської Росії).
Побіжний огляд сучасної наукової літератури, присвяченої різним аспектам політико-правового розвитку земель, які утворюють сучасну Україну, показує, що впродовж останніх 11 століть тут діяли принаймні такі правові традиції та законодавчі комплекси:
1) дорюриківська (донорманська) звичаєва традиція;
2) норманська (рюриківська) звичаєва: («Закон Руський», система звичаєвого права, яка діяла в IX—XI ст.; регулював питання кримінального, процесуального, спадкового та цивільного права, став основою «Руської правди»);
3) «Руська правда»;
4) «ординська» традиція;
5) «Соборноє Уложеніє» Олексія Михайловича;
6) «Свод законов Российской Империи»;
7) салічне право;
8) римське право;
9) Статут Великого князівства Литовського (у трьох редакціях);
10) «Права, по которым судится малороссийский народ»;
11) «козацьке право» («вищою точкою» якого деякі дослідники називають «Конституцію» П. Орлика);
12) Магдебурзьке право;
13) Австро-угорське законодавство;
14) Законодавство УНР;
15) Законодавство Української Держави (далі – УД);
16) Законодавство ЗУНР;
17) Законодавство «об’єднаної УНР» (доби Трудового Конгресу Народів України);
18) Законодавство УНР після розвалу «об’єднаної УНР», доби 1917—1920 рр.;
19) Законодавство Речі Посполитої (далі – РП);
20) Законодавство Чехословаччини;
21) Законодавство Угорщини;
22) Законодавство Румунії;
23) радянське (до 1921 р.);
24) «галаха» (правовий комплекс, який регулював життя юдейської громади);
25) шаріат (правовий комплекс, який регулював життя мусульманської громади).
Ці та інші правові традиції та законодавчі комплекси тією чи іншою мірою вплинули і на долю державних утворень, в яких вони діяли, і на формування правлячих у них еліт, і на формування правосвідомості населення, мали різні наслідки і для перших, і для других, і для третіх. В залежності від часу та місця виникнення та/або походження вони по-різному відповідали на фундаментальне, системоутворююче питання: хто є носієм права і, отже, може встановлювати правила, загальнообов’язкові для виконання соціальної поведінки, та запроваджувати санкції за їх невиконання? В залежності від часу та місця походження відповіді формулювалися такі:
1) Бог;
2) «помазаний» Ним володар;
3) окремий авторитетний індивід, який спирається на оружну силу, або харизму переконання, або на їх комбінацію;
4) народ, тобто всі люди, які проживають на даній (історичній, географічній) території;
5) нація, тобто ті люди, які довше за інших проживають на даній території;
6) соціальна верства, яка має видимі переваги над усіма іншими групами, які проживають на даній території;
7) сім’я, яка делегує це право найстаршому чоловікові;
8) інше.
Як зауважує світовий авторитет Ф. Фукуяма, в юдео-християнській традиції, особливо в її протестантській формі, Бог сприймається як всесильний законодавець, чиє слово є понад будь-яким суспільним законом. «Зобов’язання перед Богом, – зауважує Ф. Фукуяма, – переважує зобов’язання перед будь-якою поставленою вище особою, чи то рідним батьком, чи то володарем… Божий закон, таким чином, є загальним мірилом будь-якої людської законотворчості».[3]
Така дефініція адекватно характеризує, зокрема, стан речей, який упродовж тисячі років мав місце на значній території сучасної України. Крім принципу «Божественного права» (або права, яке походить з Божого Одкровення) тут в різні часи діяли та суттєво впливали на стан речей принципи:
– історичного права;
– династійного права;