На базарній площі ми зустріли Васа. Він почав занепокоєно цікавитися, чому ми так затрималися, і не на жарт злякався, коли Могор розповів про події. Уночі місцева школа була спішно переобладнана під перев'язувальний пункт, куди я і попрямував, у супроводі Васа і Могора.
Перед очима все пливло. Я навіть не зміг спішитися: ліва нога заніміла. Двоє санітарів допомогли мені зійти, а Могор повів коня. Вони обережно спустили мене на землю. Ледве її торкнулася моя ліва нога, як почулося хлюпання крові в чоботі. Стояти я не міг. З легковажністю юності Вас дістав кишенькове люстерко, і в ньому відбилося моє різко постаріле, пожовкле обличчя, незнайоме мені самому.
22
Дме теплий морський вітер. Життя на борту транспортного судна чудове. Напевно, Вільям Генрі Докінз ніколи не жив з такими зручностями, як зараз. Нехай він звичайний новоспечений лейтенант, але все одно — офіцер, і йому належить власна каюта першого класу на цьому найкращому і найсучаснішому кораблі східних ліній (таким корабель уважається вже близько місяця). Тут є душ, гаряча ванна, а поруч — чудова їдальня, де тричі на день подають вишукані страви: «Їжа тут смачніша, ніж у кращих готелях Мельбурна». Для пасажирів у військовій формі на борту корабля грає оркестр.
Єдине, що порушує ідилію, — це запах від коней, що піднімається з трюму. І ще спека: вона все посилювалася в міру того, як НМАТ[39] «Орвієто» та інші судна великого конвою під палючим сонцем ішли курсом на північ через Індійський океан.
Багато солдатів спали на палубі, сподіваючись знайти там нічну прохолоду. Тим часом Докінзу виповнилося 22 роки. На фотографії перед посадкою на судно в Австралії відображений юнак з м'якою усмішкою, довгастим обличчям, вузьким носом і відкритим, допитливим поглядом. Він щойно почав відрощувати вуса, краватка з’їхала набакир.
Хоча він та інші офіцери жили за класом «люкс», вони не байдикували. Прокидалися вони зазвичай за чверть шоста ранку, і їхні дні минали у фізичних тренуваннях, навчанні солдатів, спортивних змаганнях. Вони опановували основи боксу і французької мови. (Його і ще 20 тисяч австралійців і 8000 новозеландців, які перебували на кораблях цього конвою, передбачалося відправити на Західний фронт.) Le prochain train pour Paris part a quelle heure?[40]
Спершу війна була десь далеко[41]. Кораблі спочатку йшли з повним освітленням, як у мирний час, і красень «Орвієто» ночами виблискував тисячами різнокольорових вогнів. Але тепер потрібне світломаскування. Забороняли навіть курити на палубі після заходу сонця. Боялися німецьких рейдерів — знали, що вони є в Індійському океані, що можуть раптово напасти і що вже близько двадцяти торгових суден союзників потоплено. Відправлення морського конвою з Австралії до того ж затрималося, оскільки стало відомо, що поблизу перебуває німецька ескадра[42].
Вони тримали курс на північний захід, оточені ескортом союзних кораблів. По правому борту Докінз бачив японський крейсер «Ібукі». З його широких труб валив чомусь більш густий дим, ніж із труб британських і австралійських кораблів. Це видовище вражало — 38 кораблів на варті! Сьогодні Докінз сидить у своїй каюті та пише листа до матері:
Приємно усвідомлювати міць Британії на морі. Велетенський конвой іде без зупинок, своїм курсом і в своєму темпі. Іноді нам зустрічаються окремі судна, на кшталт «Остерлі», що перевозять пошту до Австралії та назад. Або крейсери з нашим прапором на щоглі. Усе це підтверджує наше панування на морі. Сьогодні ми дізналися про захоплення Циндао, і почався обмін привітаннями між нами та японським кораблем.
Узагалі-то Вільям Генрі Докінз хотів стати вчителем. У його батьків бракувало грошей. Не існувало і родинної традиції навчатися (мати кравчиня, батько робітник), але вони бачили, що хлопчик розумний. Завдяки отриманій стипендії він зміг продовжити навчання в пансіоні в Мельбурні. У шістнадцятирічному віці Докінз уже хотів обійняти посаду помічника вчителя[43] у школі, що розташовувалася всього за сорок кілометрів від його будинку. Можливо, він досяг би успіху на цьому терені (і відчував до цього покликання), якби одного разу не прочитав у газеті, що в Дантруні відкривається військовий коледж. Він подав туди заяву, склав іспити і, на свій подив, був зарахований.
39
НМАТ — це скорочення His Majesty’s Australian Transport (австралійський Його Величності транспорт).
41
Перші постріли у війні між Німеччиною й Великою Британією пролунали саме в Австралії, у порту Сіднея, 4 серпня, коли німецьке торгове судно спробувало вислизнути, але було зупинене попереджувальними пострілами.
42
Це була відома Тихоокеанська ескадра Максиміліана фон Шпее, що прямувала на схід, сіючи довкола паніку й руйнування. Ескадра вже досягла західного узбережжя Південної Америки, біля Чилі. 1 листопада здобула біля мису Коронель перемогу над британською флотилією. Англійці вислали туди підкріплення, щоб помститися за Коронель і за будь-яку ціну зупинити фон Шпее.
43
Підготовка нових учителів у Австралії нагадувала навчання підмайстрів, коли новоспечені кандидати — «молодші вчителі» («Junior Teachers») — викладали в класі під керівництвом учителя-наставника.