У тому документі прописали сім сценаріїв розвитку подій у безпековому середовищі навколо України. Перші три стосувалися ліквідації наслідків катастроф, піратства й миротворчої операції, притаманні мирному часові. «А вже четвертий — це фактично те, що відбулося в Криму. П’ятий — те, що відбулося на Донбасі. Шоста ситуація — те, що відбулося на Донбасі після вторгнення російських військ. А сьома — це вже повномасштабна війна з Росією. І це все в документах прописали вже тоді. Усі керівники знали про це. Навчання проводили відповідні. Уперше ми розвернули зброю не в бік Заходу, а в бік Росії», — продовжує Назаров.
Але що з цими напрацюваннями було далі?
«Коли до влади прийшов Віктор Янукович, міністру оборони Михайлу Єжелю доповіли про наші плани в „темній кімнаті“. Міністр був вражений. Сказав, що ті, хто розробляли сценарії, усі збожеволіли. „Ми не можемо воювати з Росією — вони наші друзі. Я цього ніколи не буду доповідати! Приберіть, я не хочу цього бачити“. А Янукович узагалі нічого не сказав. Це питання навіть не розглянули, — згадує Віктор Назаров. — Із 2010 року жодна наша спроба легалізувати, оновити план або залучити самого Януковича не мала успіху. Він так і не прибув у Генеральний штаб і з документами не ознайомився. Останній варіант задуму, який відправили наприкінці 2013 року, повернувся як нереалізований».
У 2009 році Валерій Залужний став командиром 51-ї окремої механізованої бригади.
2012 рік займає особливе місце в цій історії. У всіх статтях про генерала часто наголошують, що він не служив у радянській армії й не вчився ні в радянських, ні в російських інститутах.
Але 2012 року Валерій Залужний як взірцевий офіцер і відмінник отримав можливість здобути найвищий оперативно-стратегічний рівень підготовки у Військовій академії Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації. Військова співпраця двох країн усе ще тривала, хоча вектори майбутнього розвитку ставали все більш протилежними — Росія бачила Захід своїм ворогом, Україна — союзником.
Того року відбулася зустріч генеральних штабів України та Росії. Начальником Генштабу ЗСУ був нині покійний Григорій Педченко. У Росії — Ніколай Макаров, який у тому ж році отримав звання героя за успішне керівництво військами під час війни в Грузії в 2008 році. Неформальна зустріч пройшла в Брюсселі.
«Після цього група наших офіцерів на чолі з заступником начальника Генштабу поїхали в Москву, — говорить Назаров, який також був серед тих офіцерів. — Вони [російські офіцери] нас зустріли. Зміст їхніх розмов був десь такий: давайте разом проти Заходу, ми вас полюбимо, ми вас озброїмо, усе дамо, будете як сир у маслі купатися, разом проти дикого Заходу». Те, що за двадцять років після розпаду СРСР вони все ще про це говорять, здивувало Назарова. «А потім вони збагнули наші стратегічні плани 2006–2007 років. Потім була ця знаменита Мюнхенська промова Путіна[1]. І всі пазли склалися купи. Я так розумію, що в них уже було розуміння, що вони сюди [в Україну] підуть».
У Військовій академії Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації було лише одне місце для представника України, і його мав отримати Залужний. Але в останній момент віддали місце іншому.
2012 року Валерій Залужний міг вступити до Військової академії Генштабу ЗС РФ. Здобути найвищий рівень військової освіти саме в Росії йому завадила несправедливість системи. Або доля.
— Тоді перемогла корупція — на навчання в академію російського ГШ поїхав інший військовий, який зрештою після завершення сів у в’язницю. Покійному Воробйову [генерал-полковник Геннадій Воробйов, командувач Сухопутних військ ЗСУ, 2009–2014 рр.] було дуже незручно переді мною й він допоміг мені поза чергою, оскільки основний набір уже відбувся, скласти іспити до Національного університету оборони України, — розповідав Валерій Залужний.
Тож останній, найвищий щабель військової освіти майбутній генерал здобув саме в Україні — на оперативно-стратегічному факультеті Національного університету оборони.
Час навчання в університеті оборони, а це 2012–2014 роки, Валерій Залужний згадує як нелегкий. Ідеться не лише про інтенсивність програми. Він був єдиним підполковником і єдиним командиром бригади в групі, де навчалися полковники й штабні офіцери. Потрібно було шукати порозуміння, налагоджувати контакт і проявляти себе хорошим організатором. Але, як Залужний сам казав, він «мужик міцний», тому мусив упоратися.
Водночас навчання витримали не всі. Уже на другий рік їхня група зменшилася вдвічі — із п’ятнадцяти лишилося семеро. Хтось на останньому навчальному забігу здавався через мізерні зарплати, хтось — через втому, хтось погодився на нижчу посаду, ніж прагнув раніше.
1
Промова В. Путіна на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки 10 лютого 2007 року. Виступ був присвячений однополярності сучасної світової політики, бачення місця та ролі Росії в сучасному світі з урахуванням тогочасних реалій і загроз.