багато років тому завжди провалювалися і лише одного разу проїхались усіма воротами. Я, однак, забув уже про Великий слалом, не міг згадати жодних воріт, тож мій друг, чиє ім’я я вже також забув, натхненно перераховував, щоби вмовити мене на цей слалом, що ми почнемо одним пивом у Гофманів, потім проїдемо воротами на Влахівці, а потім «На ріжку»; потім гарненько вниз на «Загублену варту», а потім через ворота до Мілерів, потім до «Герба», і скрізь буде лише по пів літра, щоби вистачило часу проїхати воротами у Яролімків, потім одне пиво в Ладі, відразу зайти до Карла Четвертого, тоді спуститися вниз у їдальню «Світ», далі повільніше проїхати воротами у Гаусманів та «Біля пивоварні», затим через колії до Короля Вацлава, потім проїхати воротами у Пуділів чи Крофтів, а потім іще можемо проїхатися через ворота у Доудів та у Меркурія і виїхати на фінішну пряму на Палмовці чи до їдальні у Шоллерів, можливо, якщо лишиться час, весь цей слалом можна закінчити або у Горких, або «У міста Рокицан»… Цей п’яний чоловік, перераховуючи маршрут, вішався на мене, а я відвертався від його натхнення, я лишив п’янюжку у Чіжеків і пішов у любосад фіалок із людськими обличчями на Карловій площі, любителі сонця перейшли з лавиць у тіні на лавиці у призахідному сонці, от я вже знову в «Чорній пивоварні», випив скляночку винця, потім пиво, а потім іще винця, тільки коли на нас тиснуть, ми видаємо із себе все найкраще, крізь віття вже світить на темному небі неоновий годинник на Новоміській вежі, замолоду я мріяв стати мільйонером і для всіх міст купити фосфоресцентні стрілки й циферблати, стиснуті книги востаннє намагаються розірвати пакунок, портрет людини з брезклим обличчям, площею тягне від Влтави холодним повітрям, я це люблю, я любив ходити на Летну[19] ввечері головним проспектом, від річки пахтить, від Стромовки йде запах луки і листя, зараз запах Влтави тягнеться вулицями, а я заходжу до Бубенічків, я сів і відсутнім голосом замовив собі пиво, над моєю сонною головою височать аж до стелі дві тонни книг, щодня на мене чекає Дамоклів меч, який я сам собі повісив, я молодик, який несе додому поганий атестат, бульки піднімаються вгору, як каганці потерчат, три юнаки грають у кутку на гітарі й тихо співають, усе живе повинно мати свого ворога, меланхолію постійного будування, прекрасний еллінізм як приклад і мета, класичні гімназії та гуманітарні університети, поки в клоаках і каналах столиці вирують битви двох щурячих кланів, права штанина на коліні трохи потерлася, бірюзово-зелена й атласно-червона спідниці, безсилі руки, як підрізані крила, величезний окіст, що висить на гаку у сільській різниці, я слухав шум стічних вод. Крізь відчинені двері з вулиці увійшов велетень, повний аромату річкового повітря, ніхто й не писнув, як він підняв стілець, розтрощив його й тими уламками відігнав переляканих гостей у куток, три хлопці стояли і з жахом тиснулися до стіни, ніби фіалки в дощ, коли в останню мить велетень підняв два уламки і коли здавалося, що от-от уб’є, раптом почав собі тими рештками стільця диригувати й тихенько співати… Сива голубко, де ти літала? Він так тихо співав і диригував сам собі, а коли завершив, викинув рештки стільця, заплатив за нього офіціантові, у дверях озирнувся і сказав переляканим гостям: «Панове, я помічник ката»… і пішов, нещасний, замріяний, можливо, це він рік тому в голешовіцьких рядах витягнув на мене вночі фінський ніж, а коли затиснув мене в куток, дістав папір і прочитав мені вірша про гарну місцинку біля Ржичан, а потім вибачився, бо іншого способу змусити людей слухати свої вірші поки не знайшов. Я заплатив за пиво й три роми і вийшов у протяг вулиці, знову пішов на Карлову площу, підсвічений годинник на Новоміській вежі показував зайвий час, я нікуди не поспішав, я вже висів у просторі, я пройшов Лазарською вулицею і завернув у бічну вуличку, задуманий, відімкнув задні двері нашого пункту, долонями пройшовся по стіні, щоб намацати вимикач, а коли увімкнув світло, опинився в своєму підвалі, де тридцять п’ять років на гідравлічному пресі пресував старий папір, гора свіжого паперу піднімалася і проходила крізь квадрат у стелі аж надвір, чому Лао-цзи каже, що народитися — значить вийти, а померти — значить зайти? Дві речі завжди наповнюють мої думки новим і все більшим подивом, миготливе світло ночі, справді, для цієї роботи треба закінчити богословську семінарію, це все мене захоплює, я натиснув зелену кнопку, а потім зупинив, почав збирати повні оберемки
19
Летна — горбиста частина в центрі Праги з парком. Стромовка — парк неподалік від Летної.