3
Тридцять п’ять років я пресував старий папір, і якби довелось обирати знову, не хотів би робити нічого іншого, крім того, що робив ці тридцять п’ять років. Але раз на три місяці ця робота отримує геть інше забарвлення, підвал раптом стає огидним, нагадування, крики і сварки шефа ніби з гучномовця гудуть мені у вухах і голові так, що мій склеп починає смердіти, мов пекло, старий папір, що височіє від долівки підвалу аж до стелі двору, набубнявілий і тухлий папір починає киснути, і гній, як порівняти з тліючим цим папером, просто-таки дихає ароматом, мокравина, що розкладалася на дні мого підземелля, тліє, і бульбашки піднімаються, мов потерчата з тліючого пенька в брудній стоячій воді й болоті. Мені треба було вийти на повітря, мені треба було втекти від гідравлічного преса, тільки от я не йшов на повітря, я задихався від повітря, бухикав і кахикав, ніби затягнувшися гаванською сигарою. І поки шеф кричав, махав руками й погрожував мені, я виходив зі свого підвалу і йшов прямісінько до інших склепів та підземель. Найчастіше я ходив до хлопців у підвал із центральним опаленням, де праця, ніби собак до буди, прив’язала людей з університетською освітою, які за роботою писали історію свого часу, такі собі соціологічні дослідження, тут, у підвалах, я дізнався, що четвертий стан зовсім занепав, робітники з низів вийшли в надбудову, а люди з університетською освітою тепер робітники. Але найбільше я дружив із каналізаторами, де працювали два академіки, заразом пишучи книгу про клоаки й канали, які проходять і перехрещуються під усією Прагою, там я дізнався, що одні фекалії припливають до очисних споруд у Підбабі[7] в неділю, а зовсім інші — в понеділок, кожен будній день має свою характеристику, тож можна скласти графік руху фекалій, за припливом презервативів можна з’ясувати, в якому з празьких районів займаються сексом більше, в якому менше, мене, однак, найбільше вразив академічний звіт про те, як щури й пацюки вели таку саму тотальну війну, як і люди, що війна та завершилася повною перемогою щурів, які, однак, відразу розділилися на дві групи, на два щурячі клани, на два організовані щурячі товариства, і саме зараз під Прагою у всіх каналах, у всіх клоаках точиться бій не на життя, а на смерть, велика щуряча війна за те, хто буде переможцем і хто матиме право на всі фекалії та все сміття, які стічними каналами течуть до Підбаби; втім, я дізнався від цих каналізаторів із університетською освітою, що тільки-но закінчиться ця війна, переможна сила за законами діалектики знову розділиться на два табори, як діляться гази, метали і все живе на світі, щоби бій знов урухомив життя, і бажання вирівняти протилежності негайно внесло рівновагу, щоб цілісний світ не спіткнувся ані на мить. Я бачив, як точно Рембо писав про те, що духовна битва така ж нещадна, як і людське бойовище[8], і згадав про фразу Христа: «Я не мир принести прийшов, а меча». Ці відвідини підвалів, каналів, клоак і очисних станцій у Підбабі мене завжди заспокоювали, а оскільки я був мимохіть освічений, то завмирав і дивувався Геґелеві, який повчав мене, що в світі треба боятися лише того, що скам’яніло, боятися застиглих передсмертних форм, а радіти треба, тільки коли не сама особа, а й ціла людська спільнота через бій зможе оновитися і вибороти собі завдяки новим формам право на нове життя. Вертаючись празькими вулицями назад до свого підземелля, я рентгенівськими очима бачив крізь прозорий тротуар, як у каналах і клоаках генеральні штаби щурів домовляються зі своєю бойовою армією, а командири віддають накази в бездротові приймачі, на якому фронті треба підсилити бій, я йшов, а під моїми черевиками клацали гострі зубки щурів, я йшов і думав про меланхолію вічної світобудови, я плівся за клоаками, повними сліз очима дивлячись угору, щоб раптом побачити те, чого ніколи не бачив, чого ніколи не помічав, на фасадах багатоповерхівок і комунальних будівель, скрізь, де не глянеш на ринви, я бачив те, у що поринали, й те, чого прагнули Геґель і Ґете, ту нашу Грецію, той прекрасний еллінізм як приклад і ціль, я бачив доричні стовпи, тригліфи і грецькі ринви, бачив вінчасті карнизи, іонічні стовпи з колонами та волютами, коринфські стовпи з листяними хвилями, я бачив паперті, каріатид і грецькі балюстради аж на даху багатоповерхівок, у тіні яких ішов, помічав ту ж таки Грецію й на празькій периферії, на фасадах звичайних багатоповерхових будинків, чиї вхідні портали і вікна прикрашені оголеними жінками й голими чоловіками, квітами й гілками чужоземної флори. Отак ідучи, згадав я, як кочегар із університетською освітою сказав мені, що Східна Європа починається не за Поржіцькими воротами
8
Цитата з тексту Рембо «Сезон у пеклі» (переклад Всеволода Ткаченка та Михайла Москаленка).