— Чому, — запитав він, — посеред цього поля стоїть канапа?
— Я ж сказав тобі! — підхоплюючись на рівні, вигукнув Форд. — Збій у безперервному часі космічного простору!
— І оце його канапа, чи не так? — запитав Артур, спинаючись на ноги і повертаючись до вертикального положення, одночасно плекаючи надію, хоча й не дуже тверду, і до здорового глузду.
— Артуре! — закричав на нього Форд, — та канапа стоїть тут через нестабільність космічного часу, це я намагався тобі втовкмачити в твої невиліковно розм’яклі мізки. Її виплеснуло з плину часу крізь течу, вона — уламок, викинутий з плину космічного часу, і немає значення, чим вона є, наша справа зловити її, бо це єдина нагода звідси вибратися!
Він швидко скочив із прискалка і стрімголов помчав через поле.
— Зловити її? — пробурмотів Артур, а потім ошелешено насупився, коли побачив, як честерфілдка стала ліниво перевалюватися з боку на бік, підстрибнула і граційно попливла над травою.
Охоплений несподіваним захватом, він з гиком скочив з прискалка і помчав слідом за Фордом Префектом ловити норовистий предмет меблевого гарнітуру.
Вони гасали по траві мов навіжені, стрибали, сміялися, викрикували один одному поради, як перейняти канапу з того чи іншого боку. Промені сонця сонно пестили хвилі трави, злякані польові тваринки кидалися врозтіч.
Артур почувався щасливим. Йому було страшенно приємно, що хоч раз, хоч один-єдиний день минав майже так, як того давно хотілося. Лише двадцять хвилин тому він хотів стати божевільним, а ось зараз уже ганяється по луках доісторичної Землі за честерфілдською канапою.
Канапа скакала то в один бік, то в інший, і здавалося, що вона одночасно і матеріальна, мов ті дерева, повз які вона пролітала, і безтілесна, мов сон, коли вона, мов примара, проходила крізь інші дерева.
Форд з Артуром моталися за нею туди й сюди, але вона петляла так, ніби простір мав для неї іншу, складну математичну топографію, як воно й було насправді. Вони ганялися, а вона витанцьовувала й крутилася, а потім раптом пішла круто вниз, ніби спадна лінія графіка, і вони практично опинилися над нею. З радісним вигуком вони стрибнули на неї, сонце згасло, і вони провалилися у страшну порожнечу, а потім несподівано опинилися в сучасному Лондоні на полі стадіону «Лордз», де саме відбувався матч між крикетними командами Англії і Австрії року 198-, в якому англійській команді для перемоги треба було зробити лише двадцять вісім пробіжок[1].
Розділ 2
Важливий факт із історії Галактики.
Факт номер один:
(запозичено з «Астральної збірки цитат на щодень» із серії «Популярна Історія Галактики»)
Нічне небо над планетою Кріккіт — найнецікавіше видовище в цілому Всесвіті.
Розділ 3
Той день, коли Форд з Артуром несподівано повипадали з просторово-часової аномалії, добряче довбнувшись об ідеальне покриття стадіону «Лордз», був незбагненно чарівним.
Глядачі аплодували шалено. Аплодували не їм, але вони інстинктивно вклонилися і зробили це доречно, бо важкий маленький червоний м’ячик, якому власне і адресувалася овація, просвистів над маківкою Артура лиш за декілька сантиметрів. Вони знову впали на землю, яка, як їм здалося, страшенно швидко крутилася навколо них.
— Що то було? — просичав Артур.
— Щось червоне, — просичав на відповідь Форд.
— Де ми?
— Гм, на чомусь зеленому.
— Обриси, — промурмотів Артур, — мені треба знати, які його обриси. Оплески швидко змінилися враженими зойками подиву та хихотінням глядачів, які ще не вирішили: вірити своїм очам чи ні.
— Це ваша канапа? — запитав чийсь голос.
— Що то було? — пошепки спитав Форд. Артур підвів голову.
— Щось блакитне.
— А обриси? — запитав Форд. Артур знов подивився вгору.
— Воно має, — насупивши брови, просичав він Форду, — обриси полісмена.
Скоцюрбившись і насупившись, вони ще хвилину лежали на моріжку стадіона. Те блакитне, що обрисами нагадувало полісмена, поплескало їх обох по плечах.
— Гей, ви, двоє, — мовив обрис, — ану ходімо.
Для Артура ті слова пролунали ніби удар грому. Він зірвався на ноги і окинув ошелешеним поглядом навколишній пейзаж, що раптом вклався в до болю звичну картину.
— Де ви це взяли? — гаркнув він на полісменоподібне.
— Що ви сказали? — спитав здивований обрис.
— Це крикетний стадіон «Лордз», правда ж? — гримнув Артур. — Де ви його знайшли, як ви його сюди притарабанили? Я гадаю, — додав він, потираючи скроні, — що мені ліпше вгамуватися. — І він сів навпочіпки перед Фордом.
— Це полісмен, — сказав він. — Що будемо робити?
— Що ти пропонуєш? — знизавши плечима, спитав Форд.
— Прошу тебе, — попросив Артур, — скажи, що останні п’ять років мені наснилися.
Форд знову стенув плечима і скорився.
— Останні п’ять років тобі наснилися, — сказав він. Артур звівся на рівні.
— Все гаразд, полісмене, — сказав він, — останні п’ять років мені наснилися. Спитайте його, — додав він, показуючи на Форда, — і він підтвердить. — Сказавши це, він рушив до краю майданчика, обтрушуючи свій халат. Затим він помітив, що вдягнений у халат, і став мов укопаний, вирячивши на нього очі. Потім обернувся і кинувся до полісмена.
— Звідкіля тоді взялася ця одежина? — заволав він. Волаючи, повалився на землю і засмикався в корчах.
Форд похитав головою.
— Важкі йому випали останні два мільйони років, — сказав він полісменові.
Разом вони поклали Артура на канапу і понесли з поля, і раптове зникнення канапи по дорозі збентежило їх лиш трохи.
На все глядачі реагували по-різному. Більшість із них, не маючи снаги витримати такого видовиська, зажмурили очі і вдовольнялися лиш поясненнями радіокоментаторів.
— Слухай, Брайяне, це цікавий випадок, — сказав один радіокоментатор іншому. — По-моєму, ніяких загадкових матеріалізацій на полі не бувало від часу, гм, від часу… одне слово, я не думаю, що вони взагалі мали місце, чи не так? А ти не пам’ятаєш?
— Едгбастон, 1932 рік?
— А, ну і що ж там скоїлось?..
— Слухай, Пітере, наскільки я пам’ятаю, Кантер грав проти Вілкокса, він якраз подавав м’яч з боку павільйону, коли раптом прямо на поле вибіг один із глядачів.
Настала мовчанка, під час якої перший коментатор обмірковував сказане.
— Т-т-та-к… — сказав він, — так, та в чому ж ти вбачаєш там загадковість? Він же не матеріалізувався в прямому значенні слова? Просто вибіг.
— Так, маєш рацію, але ж він наполягав, що бачив, як на полі щось матеріалізувалося.
— Чи ж бо?
— Так. З його слів те щось скидалося на алігатора.
— А що трапилося з тим чолов’ягою?
— Ну, мені здається, що хтось запропонував вивести його і пригостити обідом, але той пояснив, що він уже добряче пообідав, то всі й забули про те, а «Ворікшір» переміг з перевагою в три хвіртки.
— Та це не дуже схоже на сьогоднішній випадок. Для тих, хто щойно налаштував свої приймачі на нашу хвилю, може буде цікаво знати, що, тут є… два чоловіки, два достатньо неоковирно одягнутих чоловіки і до того ж канапа — здається «честерфілдка»?
— Так, «честерфілдка».
— Просто матеріалізувалися отут посеред крикетного майданчика стадіону «Лордз». Та не думаю, що у них були якісь лихі наміри, вони так пристойно поводилися, а ще…
— Даруй, Пітере, я переб’ю тебе на хвильку, щоб сказати, що канапа щойно щезла.
— Ну, раз щезла, то й щезла. Що ж, однією загадкою менше. І все ж, на мою думку, ця подія явно варта того, щоб її занести в книгу рекордів Гіннеса, тим більше, що вона сталася в такий драматичний момент гри, коли команді Англії для перемоги бракує всього-на-всього двадцять чотири пробіжки. Ті чоловіки зараз полишають поле в супроводі полісмена, мені здається, що всі вгамовуються і гра має от-от поновитися.
1
Крикет — це різновид бейсболу чи лапти. На трав'яному майданчику встановлюються дві хвіртки (три стовпчики з двома поперечками), до цього потрібні ще м'ячі та битки. Грають дві команди по одинадцять чоловік у кожній. Гравці однієї з команд нападають: кидають м'яч, намагаючись збити хвіртку. Гравці іншої команди захищаються: почергово стоять біля хвіртки з биткою в руках, намагаючись загилити м'яч якомога далі, а за той час, поки нападаючі ловлять м'яч, добігти до другої хвіртки, торкнутися лінії і повернутися назад. Це і є ті самі «пробіжки», про які йде мова в творі. Якщо за час пробіжки один з нападників зловленим м'ячем встигає збити хвіртку, захисник виходить з гри і його заміняє інший гравець. Гра триває, доки з неї вийдуть усі захисники. (Тут і далі примітки перекладача.)