*
Спинимося на деяких актуальних питаннях, передусім — на питаннях світогляду, ідейно-суспільного виднокругу.
Відомо, що геніальна українська поетеса, як і її великі соратники — Франко, Коцюбинський,— стояла на позиціях революційно-демократичних. Але таке твердження надто загальне, а тому й недостатнє. Леся Українка, Іван Франко, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський належали до когорти, яку В. І. Ленін характеризував як «нову революційну демократію». «Щоб бути справді революційною,— писав В. І. Ленін,— демократія сучасної Росії повинна йти в найтіснішому союзі з пролетаріатом, підтримуючи його боротьбу, як єдиного до кінця революційного класу» 3. Визнати керівну роль пролетаріату, поділяти його життєві й творчі інтереси — такі риси стають органічною частиною концепції нової революційної демократії.
Усвідомлення цього давалося не одразу: то був складний процес. Іноді письменники переоцінювали можливості загальнодемократичної (за своєю суттю — буржуазної) революції, не завжди розуміли, що така революція не спроможна до кінця розв’язати якнайрадикальніші суспільно-політичні проблеми, що саме пролетаріат покликаний історією звершити це завдання в революції соціалістичній і цим відкрити нову еру в історії людства.
У творчості навіть передових українських письменників до-
жовтневого періоду соціалістичні елементи не досить чітко виступали на загальному тлі їхніх демократичних переконань. Ці письменники залишалися в основному діячами революційно-демократичного табору. Але вирішальний вплив на їхній світогляд мав марксизм. -
Історичний розвиток революційної демократії Росії й України наближав найпослідовніших її представників до засад наукового соціалізму. Вони намагалися йти цим шляхом, і саме він забезпечував передовій дожовтневій літературі найширші можливості ідейно-художнього зростання, нові художньо-естетичні відкриття.
Близькість революційної демократії початку XX ст. до пролетаріату наповнювала її новим змістом в порівнянні з революційною демократією XIX ст. В. І. Ленін писав: «Під революційною демократією розуміються ті послідовні і рішучі демократичні течії, які приймають усю демократичну програму соціал-демократії, не спиняються ні перед якими революційними заходами, але позбавлені ясної соціал-демократичної класової свідомості» '.
Так і Леся Українка. Близькість до робітничого класу, до соціалістичних ідей слід розглядати як результат її внутрішнього розвитку, її духовного зростання, як результат напружених роздумів над життям, над сенсом визвольної боротьби народу.
Леся Українка визнавала революційний марксизм провідною ідеологією, до якої треба прямувати, якою треба озброюватися. У листі до М. Павлика від 7 червня 1899 р. вона писала, що соціалізм, революційний соціал-демократизм — «се занадто універсальний рух для того, щоб могла українська нація обійтись без нього».
Нова література закликала не тільки до руйнування старого ладу, до цілковитого заперечення старого, а й вказувала на перспективи майбутнього. Леся Українка в додатку до українського перекладу брошури Ш. Дікштейна «Хто з чого жиє» (1901) зазначала: «Слушний час настане тоді, коли робітники тямитимуть себе, і своє право, і свою єдність, і свою силу,— той слушний час не за горами, коли ми поможемо йому прийти. А щоб слушний час настав для повного визволення всіх робітників з неволі: Р о -бітники всіх країв, єднайтесь! Єднайтесь, як вільний з вільним, рівний з рівним! Чия правда, того буде й сила!»
Ще за молодих років Леся Українка виявляла інтерес до революційної марксистської літератури і була досить обізнана з нею. Поетеса сприяла перекладу «Маніфесту Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, читала «Капітал» К. Маркса, «Розвиток соціалізму від утопії до науки» Ф. Енгельса та інші марксистські праці. Вона була обізнана з творами В. І. Леніна, зокрема з працею «Що робити?», читала ленінську «Искру», поширювала її в прогресивних колах української інтелігенції Відомо, що царська охранка не без підстав підозрювала Лесю Українку в зв’язках з іскрівською організацією.
Радянські дослідники, спираючись на архівні матеріали, довели, що письменниця була особисто зв’язана з нелегальними студентськими гуртками, з соціал-демократичними організаціями, зокрема з київським «Союзом боротьби за визволення робітничого класу» та київським комітетом РСДРП. її квартира часом була явочним пунктом для зв’язку київської організації РСДРП з московською і мінською; поетеса підтримувала зв’язки з агентами «Искры», і у неї на квартирі зберігалися комплекти більшовицької газети. Отже, участь Лесі Українки в революційно-демократичному русі, її ідейні зв’язки з іскрівцями та організаторами київського комітету РСДРП безперечні.