Дослідники наводять цікаві архівні матеріали. Ось лист поетеси до Осипа Маковея від 12 листопада 1893 p., перехоплений київською охранкою і пересланий начальникові департаменту поліції в Петербург. Останній наказує: «Зібрати відомості про Косач (Лесю Українку.— 6. Ш.). Повідомити генерала Новицького». Молоду поетесу повсякчас переслідують шпики; навіть її портрет (написаний І. Трушем) звернув увагу охранки. 1902 р. під час обшуку у члена київського комітету РСДРП В. М. Крохмаля увагу поліції привернули листи Лесі Українки; жандармів зацікавило, що в іс-крівця М. Мережинського виявлено адресу поетеси; департамент поліції (в Петербурзі) наказує обшукати і під будь-яким приводом заарештувати Лесю Українку, яка на той час поверталася з-за кордону. У Гадячі, в Немирові, Києві — всюди поетеса під «недремним» оком агентів царської жандармерії. ЗО січня 1907 р. відбувся обшук на квартирі Лесі Українки, арешт поетеси і ув’язнення її до арештантської камери Либедської поліцейської дільниці м. Києва. 1 так до кінця життя поетеси — пильний нагляд поліції, жандармське «опікування».
Леся Українка близько стояла до київського революційного підпілля; про це свідчать її зв’язки з П. Л. Тучапським, які особливо пожвавились у 1896—1898 pp. З листів бачимо, що влітку 1897 р. поетеса виконувала за його дорученням важливу партійну роботу. Саме тоді Тучапський, активний діяч «Союзу боротьби», займався виданням нелегальних газет «Вперед» (орган групи «Ра-бочее дело») і «Рабочей газеты», яка мала загальноросійське значення. У той же час активізувалося видання прокламацій; Тучапський згадує, що «Союз боротьби» розповсюдив 1897 р. 6500 прокламацій на фабриках і ваводах.
Леся Українка виконувала нелегальні партійні доручення. Климент Квітка (чоловік поетеси) згадує: «Взагалі ж завжди, як Леся жила в Києві, до неї вдавалися люди з різних гуртків з просьбами написати те або друге для практичного вжитку... Се, власне, люди спочатку з радикальних гуртків, потім з марксистських» '.
Такі постаті, як В. Крохмаль, В. Крижанівська, С. Мержин-ський — кореспонденти і діячі ленінської «Искры»,— були добрими знайомими і друзями Лесі Українки; вони разом провадили підпільну революційну роботу.
Близькість поетеси до ленінської «Искры», до революційної боротьби пролетаріату і його партії зумовили твердість її політичних переконань, широту поглядів у питаннях соціальної і національної боротьби, незламну принциповість у відстоюванні своїх переконань.
У порівнянні з інтими революційними демократами кінця XIX — початку XX ст. Леся Українка зробила значний крок вперед на шляху до марксизму, зокрема в питанні про історичну місію пролетаріату, про необхідність об’єднання робітників незалежно від їх національної приналежності.
: Визвольний рух робітничого класу Леся Українка розглядала як всесвітньоісторичне явище, як реальну запоруку докорінної перебудови суспільного ладу. Говорячи про першу спробу пролетарської революції—Паризьку комуну 1871 року,— письменниця відзначала, що саме тоді залунала на весь світ «пісня про Червоний прапор», що комунари «полягли, як і Спартак, але дух Спар-така не поліг вкупі з ними, а знайшов собі нову форму. Воии... виступили сами, без опіки буржуїв і показали ділом, що психологія новітнього свідомого пролетаріату, його революційна практика, його етика пішли за поступом, а не навпаки» 4. '
Леся Українка схвально оцінила революційні починання Паризької комуни, вбачаючи в ній першу в світі форму диктатури пролетаріату; вона уславлювала Паризьку комуну «за чесність, відвагу комунарів». Комуна, з жалем відзначала Леся Українка, «не мала сили відбитись від своїх вороіів і трагічно полягла в нерівнім бою...» *.
Першочерговим завданням Леся Українка вважала завоювання політичної свободи, що цілком випливало з ленінських настанов. «Історія всього російського соціалізму,— писав В. 1. Ленін,— привела до того, що найбільш насущним його завданням стала боротьба проти самодержавного уряду, завоювання політичної свободи...»5 Кращими своїми творами Леся Українка боролася за «політичну волю, себто за ті права людські, що залежать від державного ладу», як писала вона в брошурі «Державний лад» (1898). Слід наголосити на дійовому, безкомпромісно революційному характері поглядів поетеси, на бойовому, наступальному дусі її творчості.
4
Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, т. II. К., Вид-во АН УРСР, 1956, стор. 54.