В «Замітках з приводу статті «Політика і етика» (1903) письменниця висловлює упевненість в необхідності нещадної класової боротьби для справжнього прогресу людства, говорить про історичну місію пролетаріату в цій боротьбі, про велике значення революції пролетарської. «Класова його (пролетаріату.— 6. Ш.) боротьба є боротьбою за поступ суспільний і культурний, бо визволення пролетаріату мусить бути визволенням цілої суспільності людської, бо воно не може здійснитись (визволення фактичне, а не тільки життя після визволення) без знесення класів, без зас-новання сеї «асоціації, де свобідний розвій кождого буде услів’ям свобідного розвою всіх» 6,
Чим глибшим був вплив ідей визвольної боротьби пролетаріату, тим помітніше виступали в творчості Лесі Українки елементи нового, що наближали цю творчість до ідеології соціалістичної. Усвідомлення приходу нової ери, відображення нового етапу визвольної боротьби відкривало найширші поетичні обрії. Так, в алегоричній драмі «Осіння казка» (1905) поетеса наголошує, що саме у боротьбі пролетаріату вона знаходить джерело творчого натхнення:
...Нрва вступає в душу сила,
Одвага в серці будиться, як гляну На се нове життя, нову роботу.
З творчістю Лесі Українки ввійшли у вітчизняну поезію не тільки нові суспільні ідеї, а й нові морально-етичні ідеали, нове поняття краси. Йшлося не лише про соціальну проблему боротьби проти гніту й насильства, звеличувалася також краса цієї боротьби, розкривався облагороджуючий вплив її на людину. Поетеса показує, як боротьба за щастя людей збагачує їх самих, збагачує людську душу. Вимоги революції, за концепцією Лесі Українки, стають найвищими вимогами людської етики:
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.
( «З подорожньої книжки» )
Це вже не просто «співчуття революції», а пряме служіння їй, вияв найблагороднішого поклику душі, голос серця.
*
Однією з важливих проблем, що їх підносила Леся Українка в своїх творах, є проблема революційного діяння. «Не знаю, як хто,— писала поетеса до М. Павлика 7 жовтня 1895 р.,— а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя». Замало знати правду, констатувати її,— треба діяти, щоб перемогла правда, треба втручатися в життя, треба творити майбутнє. Той, хто лише констатує, в кого «рука неозброєна» для дії,— терпить поразку. Адже людина не «страждаючий свідок», не пасивна іграшка подій. Людина — учасник історичного життя. Тільки в діянні вона здобуває справжню красу, найповніше розкривається в своїй людяності. Художнє слово, література є важливим засобом громадянського, революційного діяння. «Наші слова стають нашими ділами»,— писала поетеса '.
В поезії «До товаришів» (1895) Леся Українка звертається до молоді, і в голосі її чуємо докір у пасивності, надію на те, що молодь усвідомить свій громадянський обов’язок:
Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,
Що вже й докори сі вас не проймуть?
Чи так задавлені неволею, журбою?
Чи, може, маєте яку яснішу путь?..
Подаймо їм великую розвагу,
Скажім і докажім, що ми бійці сами,
А ні, то треба ж мать хоч ту сумну одвагу —
Сказать старим бійцям: не ждіть, не прийдем ми!..
Одною з найвищих людських чеснот в почуття громадянського обов’язку. До цієї теми поетеса звертається раз у раз. Так, у творі «Грішниця» (1896) смертельно поранена молода революціонерка розповідає, як її надихали друзі на боротьбу:
Невже ти будеш осторонь сидіти І споглядать, як ллється братня кров?
Ні, сором се терпіти. Наша смерть Научить інших, як їм треба жити.
Письменник, митець, який хоче служити народові, повинен робити все, щоб наблизити прийдешнє,— таке переконання поетеси. Для Лесі Українки не було дилеми: пой^^-Чи громадянин. Поет — це і є громадянин-борець, захисник народу, провісник свободи. Він не тільки відображає життя народу, а й кличе вперед, виголошує гасла боротьби: «Ти блискавицею мусиш світити у тьмі» («Північні думи», 1895). Народний поет не тільки «співець страждань народу»,— він мислитель, ідейний натхненник, провидець. Бути в авангарді визвольної боротьби — така місія поета. Цим вимірюється його значення, вагомість його слова. В творі «Поет під час облоги» (1896) читаємо:
Он пісня з високого муру лунає.
По мурах одважний співець походжає.
Поет не боїться від ворога смерти,
Бо вільная пісня не може умерти.