1 Про літературні справи] (лат.)—Ред.
2 Інакше (лат.).— Ред.
Над лисячими виразами я справді дуже сміялась. Положим, що од «солодкого» пера може справді бути «пятно» — теж солодке, напр[иклад], від шербету,— але ж такі речі не [до] громадської відомості! Вірші мої і «Іфі-генію» пошли у «Вісник», тільки не посилай «Східну» і «Єврейську» мелодії, «Мрії» і «Зимову ніч на чужині», бо се я звідси послала. У 2-й книжці, власне, надруковані «Східна мелодія» і «Мрії». Про твою поему я давно була тієї думки, що її гріх «маринувати»,— посилай лисам не гаючись! Я певна, що Ста[риць]кі своїм «Мазепою» не переважать твого «Орлового гнізда», бо, на мою думку, се найкращий з твоїх поетичних творів, а роман, певне, буде щось а 1а 12 «Богд[ан] Хмельницький]», отже, тим більше не слід, щоб за ними зоставалось jus primae occupationis13 сеї ще ніким поважно не зачепленої теми про Дорошенка! Щодо моєї драми, то у мене просив її Стешенко для якогось полтавського видавництва (чи се збірка в пам’ять Котляревського], чи що інше, не знаю), але я відповіла, що перше треба випробувать на сцені, а тоді вже друкувать — ми, значить, стрілися думками з тобою. Як буде йти «Троянда», то ти візьми рукопись і відзнач ті місця, які вийдуть невдало, і по можливості зваж, через що іменно невдало, тоді я постараюсь поправити. Ну, однак, ти, і лиси, і кияни — всі хочете розвити в мені mania grandiosa!14 їй-богу, розхвастаюсь!!
Що правда, мамо, то правда,— «олімпійство» не лежить в моїй натурі і трудно часом буває витримувать олімпійський спокій, але, по правді кажу, тепер у мене скоріш завзятий, ніж кислий настрій,— се вже, може, й не зовсім нормально, але мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талан, то він не загине,— то не талан, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей. «Nennt man die grossten Schmerzen, so wird auch das meine genannt» 15,— сказав Гейне, і я скажу за ним, але Гейне сказав, і по праву сказав, ще й другі слова, яких я не важуся сказати, тільки в години якогось безум’я вони все бринять мені в думці, і трудно буває заставить їх замовкнути.
Годі писати! Не слід мені ще писать таких довгих листів, сама почуваю, та трудно втриматись. Пиши ж мені скоріш, як мається Уксусок! Дуже ждатиму звістки! Цілую тебе дуже, дуже міцно.
Твоя Леся
10. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
22 березня 1898 р. Ялта Ялта. Villa Iphigenia.
10
Люба мамочко!
Думала було ще день-два зачекати з писанням, але треба написати таки сьогодні, а то ти як отримаєш раніше листа п. Дерижанова, то ще злякаєшся. Лист його не визваний нічим надзвичайним, але він просив у мене дозволу написати тобі, щоб вияснити щось там, чого нібито я сама не можу йому вияснить. Про мене, нехай собі пише! Здоров’я моє було поправилось, але оце днів три тому назад знов трапився напад, останні три дні хоч маюся добре, та вже не дуже вірю собі. Нема нічого страшного в моїх нападах, але все-таки і неприємно се* і скучно. Я думаю, що в сьому винна трохи і погода, що останні два-три тижні зовсім капосна стала: що роз’ясниться, то знов дощ і «гадость».
Поговорю і я трохи на лікарські теми. Не знаю, як мені відноситись до ради п. Дер[ижанова] р.е їхати звідси в Київ, а просто кудись чи в Гадяч, чи деінде. І досадно мені не бути зовсім у Києві і навіть якось немов малодушно виходить, а разом з тим правда, що Київ, надто весною, якось натруджує нерви людині. Що сказати про зоставання тут до іюня, та ще й з гідропатією? Дорого се буде, я думаю, дуже, та й давно вже я дома не була... Знов же досадно вертатись, не зовсім поправившись, т[о] с[сть] не настільки, наскільки можливо. Я думаю, що коли б на твоєму хуторі (прийшла коза до воза! — скажеш ти) я могла б зробити собі сама «водолечебницу» і «санаторію», то могла б я і в початку мая звідси рушити, До мая, мусить бути, над Пслом ще холодно і, може, щодо лихорадки небезпечно. В Колодяжне їхаті; просто з Криму я боюся, бо там мені завжди був страх від малярійного бацила. Нарешті скажу, що я не панька-лась би з своїми нервами так, коли б не зважила (і ти иї зо мною згодилась!), що сього року треба зробить операцію. Отже, для операції треба сили відпору не менш, ніж для вприскуваннів, може й більше. Коли йти на війну, то треба узброїтись. Ти бачила і знаєш добре, який вил і розміри мають оці мої нервові напади, і, певне, згодишся з п. Дериж[ановим], що з ними слід боротись. Тільки все-таки я ніколи не ставила себе ні центром світу, ні центром нашої сім’ї, а через те прошу обсуждать програму мого лічення, беручи на увагу загальний бюджет і загальні потреби та порядок ждття нашої родини. Не при-носячи сама жертв, я не хочу приймать їх від інших. Програму ж моїх ліків, певне, напише п. Дерижаної), і йому, я думаю, можна в сьому вірити більше, ніж навіть якому «светилу», бо «светило» може мене бачит.5 тільки під час «візиту», а п. Дер[ижанов] бачить мене ра з у раз і в здоровому і в слабому стані, до того ж він дивиться за мною дуже уважно, чого звичайне «светилз» не роблять. Коли він чує, що зо мною негаразд, то кидає печене і варене і йде мене рятувати, а від «світила ) сього не дочекаєшся... Смущає мене тільки те, що якось се виходить лічення gratis !, але не знаю, чи не образиться мій господар, коли я надумаюсь йому платить. Може б, ти спитала у Антоновички (она усё знает!), як тут у Ялті звичайно платять лікарям, коли живуть у них на квартирі і в них же керуються? Тут у мене таких знайомих нема, щоб се знали.