Баронеса була сама в будуарі. Вона сиділа перед коминком на великому вигідному фотелі; сеє вона дозволяла собі тільки без сторонніх людей, знати ж було, що вона нікого не ждала. Сиділа вона, відкинувшись на спинку фотеля, але постать її була випростана (горбитись вона не звикла). Вбрана вона була тепло і закутана була в не менше теплій шалі, хоча у кімнаті і так було тепло, а перед коминком навіть гаряче. Очі її дивились на вогонь, на гордому, колись гарному обличчі панувала сувора задума. Від тих дум брови зсунулись, очі дивились надто поважно, а вид здавався ще старішим.
Зненацька увійшла Софія. Баронеса здригнулась і прикро споглянула на Софію.
— Ах, ви так несподівано увійшли! — мовила, розтягаючи слова, то ж було знаком прикрого настрою.
— Вибачайте, баронесо! — озвалась до неї Софія збентежена.— Я ніколи б не відважилась турбувати вас, але тепер... в таку хвилину...
— Чим можу служити? — запитала знов так само баронеса.
— Ви знаєте мої нещасні обставини!.. Чи сподівалась я, що се так може далеко зайти... ах, се так несподівано!..
— Почасти, я думаю, се могло бути сподівано. Повне ж, для вас не були таємницею справи небіжчика вашого мужа: іі n’etait pas un richard9. Велика шкода, що так сталося, але треба було б завчасу подумати о тім. II fallut etre un peu economes 10.
— Ox, так!., тоді!., хто ж знав.. Тепер нещастя, така руїна... все описують!..— і Софія слізьми умилася.
Баронеса насупилась і почала дивитись в другий бік. «Уоііа une scene bien bete!» 11 — думала вона.
— Заспокойтесь, немае чого так надто десперува-ти,— вдалась вона знов до Софії,— хоч, справді, не знаю, чим би могла вам порадити.
Софія трохи стишилась від холодного тону баронеси.
— Я думаю, ви, баронесо, яко давній друг князеві, і при тому ваші зв’язки в світі...
— Що ж, се тут не поможе! Я не знаю, що б вам сказати... Хіба вже при таких обставинах, si votre situation est si extreme 12, вам прийдеться, може, подумать
о місці...
— О якому місці? — запитала Софія.
— О якому-небудь обов’язку, наприклад — місце гувернантки...
— Я? За гувернантку? — перепитала Софія паче непритомно, мов не розуміла значення речей баронеси.
— Так, за гувернантку. Врешті, ви, може, й справді не в стані бути нею,— votre education n’est pas si faite 13. Адже ж ви, певне, не можете давати лекцій музики? Ви учились музики?
— Я вчилась тільки співу!.. Та ні, се неможливо, я про се не можу навіть думати! — сказала Софія, вставши стурбована, сливе ображена.— Не можу! та й не хотіла б!
— Ну, в такім разі, коли ви не можете бути за гувернантку,— провадила далі баронеса байдужим голосом, незважаючи на турботу Софії,— то в такім разі вам прийдеться хіба шукати місця компаньйонки, се не потребує великої едукації. Та от, наприклад,— я їду хутко на води за границю і, власне, бажала б мати при собі яку особу pour la compagnie 1. При ваших крайніх обставинах...
— Так, мої обставини лихі, але врешті не такі вже крайні. Я послала телеграму до батька і хутко збираюся їхати сама.
— А, коли так!..— баронеса теж встала з фотеля.— Бувайте здорові! — і вона подала руку Софії, що рушила до пеї прощатись.
— Одначе радила б вам подумати...— додала баронеса, коли Софія вже зовсім відходила.
— Спасибі! Adieu! 2 Сьогодні я їду до батька! — і Софія вийшла з будуара.
VI
Пан і пані Турковські сиділи собі сами в своїй сільській господі. В цілому домі було тихо і якось самотньо, бо й не було в ньому нікого, окрім старих, навіть Наді не було, вона зосталась в місті в інституті.
Обоє старі сиділи мовчки, пані плела панчоху, пан читав якусь газету.
— Слухай-но, щось ніби заїхало до двору! — зне~ нацька обізвалась пані до чоловіка.
— Хто ж би то? — пан Турковський встав і хотів вийти подивитись.
Коли се якась постать жіноча швидко вбігла в хату і кинулась до пані Турковської.
— Софійко! Се ти? — скрикнули разом батько й мати.— Так несподівано!