— Добра вода! — сказав він, втираючи губи. — Тут би можна перепочити.
— Ні, краще біжімо вперед: а то буде погоня!
Ці слова пролунали в нього над вухами. Він оглянувся: перед ним стояв Явтух.
«Чортів Явтух! — подумав сердито про себе філософ. — Я б узяв тебе, та за ноги… І мерзенну пику твою, і все, що тільки є на тобі, побив би дубовою полінякою».
— Даремно ти зробив такий гак, — говорив Явтух, — далеко краще було вибрати ту дорогу, якою ішов я: прямо повз стайню. Та притому і сюртука шкода. А сукно добряче. Почім платив за аршин? Одначе погуляли досить: пора й додому.
Філософ, чухаючись, побрів за Явтухом. «Тепер проклята відьма завдасть мені пфейферу![135] — подумав він. — Та, проте, що це я, справді? Чого боюсь? Хіба я не козак? Читав же дві ночі, поможе Бог і третю. Видно клята відьма багато гріхів натворила, що нечиста сила так за неї стоїть». Такі думки снувалися в його голові, коли він вступав на панський двір. Підбадьоривши себе такими зауваженнями, він упросив Дороша, що, за допомогою протекції ключника, мав іноді вхід у панські льохи, притягти сулію сивухи, і обидва приятелі, сівши під повіткою, видудлили мало не піввідра, так що філософ, раптом звівшись на ноги, закричав: «Музик! неодмінно музик!» — і, не діждавшись музик, пустився серед двору на розчищеному місці витанцьовувати тропака. Він танцював доти, доки не настав час полуднувати, і челядь, що обступила його, як водиться в таких випадках, кружка, нарешті плюнула і пішла геть, сказавши: «Оце так довго танцює чоловік!» Нарешті філософ тут же ліг спати, і добрий цебер холодної води міг тільки збудити його вечеряти. За вечерею він говорив про те, що таке козак, і що він не повинен боятися нічого в світі.
— Пора, — сказав Явтух, — ходім.
«Шпичка тобі в язик, проклятий кнур!» — подумав філософ і, підвівшись, сказав:
— Ходім.
Ідучи дорогою, філософ безперестанку поглядав то туди, то сюди і намагався заговорити з своїми провожатими. Але Явтух мовчав; сам Дорош був небалакучий. Ніч була пекельна. Вовки вили цілою зграєю, і самий гавкіт собачий був якийсь страшний.
— Здається, наче щось інше виє: це не вовк, — сказав Дорош. Явтух мовчав. Філософ не знайшов, що сказати.
Вони наблизились до церкви і вступили під її ветхе дерев’яне склепіння, що показувало, як мало дбав власник маєтку про Бога та про душу свою. Явтух та Дорош, як і раніше, вийшли, і філософ залишився сам.
Все було таке ж саме. Все було в тому ж самому грізно знайомому вигляді. Він на хвилину зупинився. Посередині все так само стояла домовина страшної відьми. «Не побоюсь, їй-богу, не побоюсь!» — сказав він і, обвівши по-давньому круг себе коло, став пригадувати всі свої заклинання. Тиша була страшна: свічки тріпотіли і обливали світлом всю церкву. Філософ перегорнув один листок, потім перегорнув другий і помітив, що він читає зовсім не те, що писано в книзі. Зі страхом перехрестився він і почав співати. Це трохи підбадьорило його: читання пішло вперед, і листки мелькали один за одним. Раптом… серед тиші… з тріском лопнуло залізне віко домовини, і підвівся мертвець. Ще страшніший був він, ніж першого разу. Зуби його страшно заклацали, ряд об ряд, судорожно затіпалися його губи, і з диким верещанням понеслись заклинання. Вихор знявся по церкві, попадали на землю ікони, полетіли зверху вниз розбиті шибки віконець. Двері зірвалися з петель, і незліченна сила потвор влетіла в Божу церкву. Страшний шум від крил і від дряпання кігтів сповнив усю церкву. Все літало й шугало, шукаючи всюди філософа.
У Хоми вийшов з голови останній залишок хмелю. Він тільки хрестився та читав як попало молитви. І в той самий час чув, як нечиста сила металася навколо нього, мало не зачіпаючи його кінцями крил та бридких хвостів. Не мав духу розглянути він їх; бачив тільки, як на всю стінку стояла якась величезна потвора в своєму скуйовдженому волоссі, як у лісі; крізь сіть волосся дивилися страшно двоє очей, піднявши трохи вгору брови. Над нею держалося в повітрі щось схоже на величезний пухир з тисяччю протягнутих із середини кліщів та скорпіонових жал. Чорна земля висіла на них клаптями. Всі дивилися на нього, шукали і не могли побачити його, обведеного таємничим колом.