Прекрасна людина Іван Іванович! Який у нього дім у Миргороді! Круг дому зі всіх боків піддашшя на дубових стовпах, попід ним скрізь лавки. Іван Іванович, як припече занадто надворі, скине з себе бекешу і спідню одіж, сам зостанеться в самій сорочці й одпочиває собі у піддашші та поглядає, що робиться у подвір’ї та на вулиці. Які в нього яблуні та груші попід самими вікнами! Відчиніть тільки вікно — так гілля само і лізе до кімнати. Це все перед домом; а подивилися б, що у нього в садку! Чого там тільки немає! Сливи, вишні, черешні, городина всяка, соняшники, огірки, дині, стрючки, навіть клуня і кузня.
Прекрасна людина Іван Іванович! Він дуже любить дині. Це його улюблена їжа. Скоро пообідає та вийде в самій сорочці у піддашшя, зараз і каже Гапці принести дві дині. І вже сам розріже, збере насіння в окремий папірець та й починає трапезувати. Потім звелить Гапці принести чорнильницю, і сам власною рукою надпише на папірці з насінням: «Сію диню спожито такого-то числа». Коли ж траплявся який гість, то: «Брав участь такий-то».
Небіжчик суддя миргородський завжди милувався, дивлячись на дім Івана Івановича. Еге, домок таки непоганий. Мені подобається, що до нього зо всіх боків поприбудовувано сіни та сінці, так що коли глянеш здалека, то видно самі тільки дахи, один на одному, дуже воно скидається на тарілку, повну млинців, а ще краще на губки, що понаростали на дереві. А втім, усі дахи покрито очеретом; верба, дуб та дві яблуні поспиралися на них своїми розлогими вітами. Поміж деревами мелькають і вискакують навіть на вулицю невеличкі віконця з різьбленими, побіленими віконницями.
Прекрасна людина Іван Іванович! Знає його й комісар полтавський! Дорош Тарасович Пухівочка, коли їде з Хорола, то все до нього заїжджає. А протопоп отець Петро, що живе в Колиберді[137], так той, як збереться в нього гостей з п’ятірко, раз у раз каже, що він не знає нікого, хто б так виконував обов’язок християнський і вмів жити, як Іван Іванович.
Боже, як летить час! уже тоді більш як десять років минуло, одколи він овдовів. Дітей у нього не було. У Гапки є діти і частенько бігають по подвір’ю. Іван Іванович завжди дає кожному з них чи по бублику, чи по скибочці дині, чи грушку. Гапка в нього носить ключі від комори та від льохів, а вже від великої скрині, що стоїть у нього в спальні, і від середньої комори Іван Іванович завжди держить ключа при собі і не любить нікого туди пускати. Гапка, дівка здорова, ходить у запасці, має свіжі литки та щоки.
А який богомільний чоловік Іван Іванович! Щонеділі надіває він бекешу і йде до церкви. Зайшовши туди, Іван Іванович вклониться ото на всі боки та й стане звичайно на криласі і дуже гарно підтягає басом. Коли ж скінчиться відправа, Іван Іванович ніяк не втерпить, щоб не обійти всіх старців. Він би, може, і не хотів братися до такого нудного діла, коли б не спонукала його до того природжена добрість.
— Здорова, небого! — звичайно говорив він, вишукавши найнещаснішу з-поміж баб каліку в подраній, пошитій з латок, одежі. — Звідкіля ти, сердешна?
— Я, паночку, з хутора прийшла: три дні, як не пила, не їла, вигнали мене рідні діти.
— Бідна головонько, чого ж ти прийшла сюди?
— А так, паночку, милостині просити, чи не дасть же хто хоч на хліб.
— Гм! що ж, хіба тобі хочеться хліба? — звичайно питав Іван Іванович.
— Як не хотіти! голодна, як собака.
— Гм! — одказував звичайно Іван Іванович, — то тобі, може, і м’яса хочеться?
— Та всьому, що з ласки вашої дасте, всьому буду рада.
— Гм! хіба м’ясо лучче за хліб?
— Де вже там голодному розбирати. Усе, що дасте, все добре.
На тім слові й простягне було стара руку.
— Ну, йди ж собі з Богом, — казав Іван Іванович. — Чого ж ти стоїш? адже я тебе не б’ю! — І, розпитавши так само другого, третього, нарешті вертається додому чи зайде випити чарку горілки до сусіди Івана Никифоровича, або до судді, або до городничого.
Іван Іванович дуже любить, коли хто йому що-небудь подарує чи дасть гостинця. Це дуже йому подобається.
Вельми теж гарний чоловік Іван Никифорович. Він та Іван Іванович живуть подвір’я з подвір’ям. Це такі між собою приятелі, яких світ не бачив. Антон Прокопович Пупопуз, що і тепер ще ходить у коричневому сюртуку з голубими рукавами і щонеділі обідає в судді, так той усе було каже, що Івана Никифоровича з Іваном Івановичем сам чорт зв’язав мотузочком: куди один, туди й другий чимчикує.