Є про що помріяти, але наразі Люсі не мала на це часу. Тому швидко зачинила двері та вийшла на свіже ранкове повітря. Сніг аж засліплював. Через дорогу стояла величезна вантажівка з висувною драбиною, по якій лазили двоє кремезних чоловіків й розвішували по деревах навколо церкви довгі гірлянди.
Вона рушила тротуаром до невеличких крамничок поблизу. Їх теж уже прикрасили до свята — підвіконня вкриті штучним снігом, вітрини прикрашені червоними оксамитовими бантами й пластмасовими гілочками падуба. У вітрині крамниці господарчих товарів стояла бензопилка, прикрашена стрічками й табличкою з написом: «Чудовий подарунок на Різдво». «Цікаво, хто спокуситься на бензопилку?» — подумала Люсі.
Вона зайшла до крамниці одягу та передивилася найрізноманітніші кардигани, пуловери, шотландські берети, шкарпетки й рукавички. Деякі светри були прикрашені квітками будяків[36], на інших красувалися етнічні малюнки, ніби створені божевільним перуанцем. Нарешті Люсі знайшла червоний кашеміровий шарф, вишуканий і дуже довгий. Він ідеально пасуватиме стрункій Керрі. І їй у ньому буде тепло і затишно.
Далі зазирнула до книжкової крамниці. Тут її зустрів власник, містер Ратлі, з яким вона познайомилася в будинку священника. Він привітався з Люсі як з давньою подругою і неабияк їй допоміг. Вона погортала кілька книжок, поговорила з містером Ратлі, подумала і нарешті обрала подарунок для Оскара — красивий альбом з кольоровими фотографіями старих шотландських будинків, замків і садів. Люсі не сумнівалася, що він буде в захваті. Містер Ратлі пообіцяв, що обміняє альбом на якусь іншу книжку, якщо раптом містерові Бланделлу не сподобається подарунок, але Люсі знала, що Оскар про це ніколи не скаже. Він радше помре, ніж когось образить.
А от Семові містер Ратлі порадив купити карту Крейґана й околиць, включно з Баклі. З одного боку, ніби й занадто простий подарунок, а з іншого — дуже корисний, адже він тут збирається жити і працювати. До того ж карта виявилася доволі дорога, тому Люсі купила до неї лише кілька листівок, папір для пакування з гілочками падуба і блискучу стрічку. Містер Ратлі допоміг їй скласти все це в пакет.
— Сподіваюся, на свята ще побачимося, Люсі.
— І я сподіваюся. Дякую.
— Гарного дня.
Наступною була аптека. Тут Люсі впоралася значно швидше: лавандове мило для місис Снід і маленькі шпильки для волосся для Клодаг. А от із подарунком для Рорі довелося помізкувати, бо Люсі й гадки не мала, що йому може сподобатися. Якби в неї був брат чи друг, було б легше. Аж раптом її погляд зачепився за велику пляшку піни для ванни «Бадедас». Такою піною користувався її тато ще в ті щасливі давні часи, коли вона була маленька, а батьки й не думали про розлучення. Він любив довго лежати у ванній, і запах каштанової олії розносився по всьому другому поверху. Можливо, Рорі теж захочеться полежати у ванні з такою піною після довгого робочого дня на полі для гольфу. Повагавшись хвилину-другу і не придумавши нічого іншого, Люсі таки купила піну.
Найважче було обрати подарунок для Елфріди. Чим можна бодай трохи віддячити їй за те, з якою радістю і любов’ю вона її прийняла? В аптеці ніщо не припало Люсі до душі, тож вона вийшла на вулицю і пішла далі, минаючи лавку з фруктами й овочами Артура Сніда. Аж раптом їй на думку спала геніальна ідея, вона швидко повернулася і зайшла до крамнички. Дзвіночок над дверима дзенькнув, коли вона їх зачинила.
— Містере Снід?
— Вітаю.
— Я Люсі Веслі. Гостюю в Естейт-хаусі. Знайома місис Снід.
— А-а, так. Вона про тебе розповідала.
— Якщо я замовлю квіти для Елфріди, ви зможете їх доставити на Різдво?
— Але ж це буде в неділю, дорогенька, — відказав містер Снід, невпевнено глянувши на неї.
— Ну тоді в суботу. В суботу навіть краще — у нас буде маленька вечірка.