— Елфрідо! — не витримавши, гукнув він.
Нічого не відповівши, вона спустилася вниз. Вираз обличчя у неї був, м’яко кажучи, дивний. Він ще ніколи не бачив, щоб у неї так сяяли очі, вона ще ніколи не здавалася такою молодою, такою радісною. Що полуденне сонце виблискувало в її вогняному волоссі.
— Люба моя…
— Оскаре! — Елфріда, стоячи на одну сходинку вище, простягнула до нього руки й притислася щокою до його щоки. — Зі мною щойно сталося щось невимовно дивовижне.
— Розкажеш?
— Так, але, гадаю, нам краще сісти.
Він узяв її за руку, повів на кухню, і вони знову сіли за стіл одне навпроти одного.
— Телефонував Джеймі Ерскін-Ерл. Щодо мого маленького годинника. Пам’ятаєш, він казав, що покаже його колезі? Колега зараз у Лондоні, тому Джеймі ніяк не міг відправити йому сам годинник. Але надіслав факс із детальним описом і фотографіями. І цей колега сьогодні зранку зателефонував. Сказав, що це особливий годинник. Дуже рідкісний. Французький. Його зробив чоловік на ім’я Дж. Ф. Гур’є приблизно 1830 року. Офіційно годинник називається «Срібний хронометр із турбійоном[38]». Уяви собі, Оскаре, усі ці роки я володіла срібним турбійоном, але й гадки про це не мала. Колега Джеймі спитав, звідки він у мене, і Джеймі розповів, що його мені подарував хрещений-моряк. Але, звісно, я не знаю, як годинник опинився у нього. Словом, Джеймі сказав, що це справжній скарб і я обов’язково повинна його застрахувати. Тож я набралася сміливості й спитала: «А він дуже цінний?» І він відповів, що так. Потім я спитала, скільки він може коштувати, і він сказав, що на аукціоні… можливо… Ні, Оскаре, вгадай!
— Не можу. Не муч, кажи.
— Від сімдесяти до вісімдесяти тисяч фунтів! — радісно вигукнула Елфріда.
— Мабуть, я не те почув. Такого не може бути.
— Ні, все ти правильно почув. Джеймі сказав, що його колега вважає, що це дуже серйозна знахідка для будь-якого колекціонера. Як тобі слово серйозна? А якщо він потрапить на аукціон цінних наручних і настільних годинників і морських хронометрів, то ціна може ще зрости.
— Мені бракує слів.
— Я весь цей час вважала, що моя страховка від безбідної старості — це картина. А виявилося, що справжній скарб — годинник. Пощастило мені, що його ніхто не свиснув з камінної полички на Полтонс-роу, правда?
— І справді дивовижно. Ти ж ніколи не замикала дверей. Але ти ж не збираєшся його продати? Не продавай, прошу тебе!
— Ой, Оскаре, заради бога, звісно, я хочу його продати. Ти хіба не розумієш? Із цими грішми ми перетворимо віллу «Біллікліфф» на дивовижний будинок. Добудуємо зимовий сад, музичну кімнату. Та хоч бальну залу…
— Елфрідо.
— …і купимо мікрохвильовку.
— Елфрідо, послухай. Якщо ти продаси годинник, це будуть твої гроші.
— Оскаре, це ти послухай. Це будуть наші гроші. І ми до кінця своїх днів житимемо в чарівному котеджі, сонячному й затишному. Якщо хочеш, вирощуватимемо картоплю і цибулю порей, а нашою сусідкою буде Роуз Міллер. Поряд парк і чудовий готель. Хіба можна мріяти про щось краще? Це ж дивовижно. Чи ти зі мною не згоден?
— Звісно, звісно. Але люба, ми повинні бути практичними і добре думати головою.
— Ненавиджу бути практичною і думати головою. Мені хочеться вибігти на вулицю і танцювати. І кричати про наші чудові новини на все місто.
Оскар обдумав її слова, наче вона справді збиралася вискочити на вулицю, і сказав:
— Ні.
— Що ні?
— Поки що ні. Я б не хотів нікому ні про що розповідати, аж поки поговорю із Семом. Він повинен знати, що ми плануємо продати свою частину будинку. Переконаний, він відчує неабияке полегшення, що не треба шукати інше житло. У нього і так зараз купа проблем. Але треба з ним поговорити, поки він не поїхав звідси, бо ж він не сидітиме тут вічно. Можливо, йому знадобиться час, щоб усе обдумати, чи, може, зібрати гроші. Ми не знаємо. Але я вважаю, що йому першому ми повинні запропонувати купити нашу половину.
— Так. Цілком з тобою згодна. І коли ти з ним хочеш поговорити?
— Сьогодні ввечері. Сходжу з ним у паб.
38
Турбійон — пристрій, який частково компенсує силу земного тяжіння і тим самим допомагає збільшити точність механічного годинника.